У мирному житті Юрій був зварювальником, ковалем, добрим сином, братом, чоловіком і батьком. А ще — церковним братом при місцевому храмі. За кілька місяців до загибелі планував завершити облаштування подвір’я біля святині. Там у пам’ять про нього зосталися чудові ковані лавочки-гойдалки.
Народився Юрій Олексюк у селі Голинь на Прикарпатті. Після строкової служби відкрив фірму з художньої обробки металу. Невдовзі на дискотеці молодий майстер познайомився з майбутньою дружиною Марією, яка готувалася стати вчителькою математики. Закохані зустрічалися два роки. “Далі вирішили побратися. Юра сказав, що годі вже отак ходити, — згадує дружина Марія Олексюк. — Наші почуття були такі очевидні та зрозумілі, як те, що вдень світло, а вночі — темно”. У пари народилося троє дітей. Першою світ побачила донька Богдана, далі — Софія та син Олексій. “У Богдани завжди був особливий зв’язок з татом. Вона ділилася з ним усіма таємницями. Юра ніколи її не сварив, лише мудро наставляв. За будь-яких обставин донька зверталася до нього”, — мовить співрозмовниця.
Голові чималої родини доводилося багато працювати, аби її забезпечити. За три роки Юрій збудував нову хату, задля цього продав приміщення фірми. А ще — їздив на заробітки у Польщу й Чехію. За все, що мав: гарну сім’ю, дітей, затишне житло, — не забував дякувати й Богові. Щонеділі сім’я Олексюків молилася у храмі.
“Юра був щирий, добрий, веселий, простий, — згадує Іван Мазурик, старший брат парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ села Голинь. — Зробив на церковному подвір’ї чимало кованих речей, зокрема лавочки-гойдалки. Пообіцяв, що як повернеться з фронту, то змайструє ще. Але...”
Повномасштабне вторгнення застало родину вдома. “Пам’ятаю, Юра швидко тоді прийшов з роботи, аж на обличчі змінився та закричав: “Війна!”, — провадить далі Марія Олексюк. — Чоловікові телефонували знайомі із-за кордону, казали, аби брав мене, дітей та їхав до них. Але Юра навіть слухати цього не хотів”. Без вагань прикарпатець пішов до військкомату й 1 березня 2022 року долучився до лав 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Воював на Запоріжжі, мав позивний “Коваль”. Невдовзі став головним сержантом стрілецького взводу. Був нагороджений медаллю “За хоробрість в бою” та “Золотим хрестом” від Головнокомандувача ЗСУ.
Загинув Юрій Олексюк 25 лютого 2024 року поблизу села Малинівка Пологівського району. Разом із ним полягло ще двоє прикарпатців. “Ми не відійдемо, будемо стояти до кінця”, — казали захисники.
“Я писала чоловікові за кілька годин перед загибеллю, питала, чи добре виспався. Юра відповів, що був у наряді й знову йде, що з ним два дні не буде зв’язку”, — згадує Марія. А напередодні вночі, за її словами, чоловік їй наснився. Казав, що поранений. Але то був лише сон.
Поховали воїна 7 березня у рідному селі. Наступного дня захисникові мало б виповнитися 47 років. У серпні 2024-го президент нагородив Юрія Олексюка орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Щодня з дітьми згадуємо чоловіка й батька і молимося за упокій його душі, — зауважує дружина. — Дякую Богові, що зустріла його, що ми одружилися, що прожили в шлюбі 22 роки й народили троє дітей, Донькам уже 22 і 17 років, синові — чотири. Вони — його частинка, його продовження...”
