Рухливий, з вогником в очах, має чудову пам’ять, любить читати, самостійно куховарить, їздить на мопеді — Іван Кондратюк з Тиврова, що на Вінниччині, просто вражає своїм здоров’ям та життєлюбством! Ювіляр охоче розповів читачам “Експресу” історію свого життя та поділився секретами довголіття.
“Нас у батьків було троє, жили ми у селі Потуш на Вінниччині, дуже скромно, — починає свою розповідь Іван Кондратюк. — Коли почався Голодомор, утік із братом та сестрою до Вінниці. Там зустрів якогось чоловіка і пожалівся, що дуже хочу їсти. Мене направили у їдальню — палити під казанами. Я обшкрябував кашу, яка в них пригорала, і їв — так і вижив. День, коли усвідомив, що пережив такий пекельний час, був одним з найщасливіших!”
Потім пан Іван служив у Литві в танковій дивізії, тоді потрапив на війну. А після її закінчення працював у шахтах Сибіру... Коли повернувся на Вінниччину, збудував тут хату. Влаштувався завгоспом у райспоживспілці. Перша дружина пана Івана померла під час пологів. У чоловіка залишився маленький син. З його вихованням допомагала рідна сестра дружини.
“Згодом запропонував їй одружитися, — розповідає чоловік. — Спочатку не хотіла, називала мене старим — бо молодша на 10 літ, але таки погодилась. Одружились ми у 1952 році. Народили двох синів. Один із них помер, коли йому було 35 років: задихнувся у млині, бо працював без респіратора. Важко ми цю втрату пережили... А у 2011 році померла і моя дружина Віра. Довго хворіла... Добре ми з нею жили! Жодного разу не посварились!”
“ЧОГО ВИ ТАКИЙ СТАРИЙ ЇЗДИТЕ?”
Чоловік має двох синів, чотирьох онуків та двох правнуків. Після похорону дружини став жити сам. Допомагає йому внучка Валерія. Вона із захватом розповідає про активного дідуся!
“Він через день їздить мопедом з Тиврова до Вінниці, що за 30 кілометрів, — на прогулянку, ринок чи до лікаря”, — каже пані Валерія. “Вже 15 років користуюся цим транспортом, — хвалиться пан Іван. — Примайстрував до нього причіп. Пригадую, якось спиняють мене поліцейські й кажуть: “Діду, чого це ви такий старий ще їздите дорогами?” Я очі витріщив і відповідаю: “Хлопці, а хто мені допоможе сіно забрати додому?” Та їжджу я дуже обережно й повільно! То вони й замовкли, тепер тільки усміхаються, коли бачать мене”.
Онучка Валерія далі захопливо розповідає про дідуся: “Користується мобільним телефоном, хоче навчитися відправляти смс-повідомлення — щоби вітати рідних зі святами. А яку пам’ять має! — усміхається. — А вірші розповідає такі, що ще не кожна молода людина запам’ятає!”
Пан Іван хоче навчитися відправляти смс-повідомлення — щоби вітати рідних зі святами.
50 ГРАМІВ ВИНА — ДЛЯ ЗДОРОВ’Я
До 99 років дідусь сам садив город, потім відмовився — овочі й зелень купує на базарі. Каже, спочатку боявся осуду людей — мовляв, як це, господар без городу? Та зрозумів, що власне здоров’я — важливіше, ніж думка людей. Декілька років тому дід Іван ще тримав кіз, бо дуже любить молоко. Але мусив продати їх — чоловік не може водити їх на випас через наслідки поранення ноги, яке отримав на війні (пан Іван підірвався у машині, коли з побратимами везли продукти, осколки були по всьому тілу, останні видалили з коліна декілька років тому). “Тому тепер молоко беру в сусідів щодня, бо якщо нема в хаті молока — то нема що їсти”, — сміється дідусь.
Запитуємо чоловіка про улюблені страви. Він перераховує: борщ, рисова каша, гречка з курятиною. “Ну й куди ж без домашнього вина? Щодня випиваю 50грамів — для здоров’я”, — каже дідусь.
Чоловік каже, що тепер, у час пандемії коронавірусу, особливо ретельно ставиться до здоров’я, дбає про імунітет, поважає карантинні правила. “Не легковажу, — розповідає. — Коли загострюються проблеми зі серцем — лягаю у лікарню. Також вживаю щодня таблетки, бо маю проблеми зі сечовим міхуром”.
До речі, дідусь збирає кошти на операцію з покращення зору.
“Цікаво, що дідусь нашого ювіляра прожив до 110 років, — каже внучка Валерія. — Він до останніх днів їздив працювати на поле. А коли в селян відбирали волів та іншу худобу, не зміг цього пережити — згас за три дні... Недарма кажуть, що доки люди працюють, доти вони й живуть”.
СОНЦЕ — ЦЕ ЗАВЖДИ ГАРНИЙ НАСТРІЙ!
Найважче, каже дідусь Іван, переносить холодні пори року. “Відразу стаю млявим, без настрою, тиск зашкалює, серце болить. А як тільки з’являється сонечко — я розцвітаю! — ділиться ювіляр. — Навіть ліжко поставив надворі, щоб бути на свіжому повітрі якомога довше. Вечорами співаю українські пісні”.
А в холодні пори року дід Іван зможе тепер дивитись новини по новенькому телевізору! “На сторіччя ми з чоловіком подарували дідусеві телевізор, бо в нього досі був чорно-білий, ще й погано показував. Він давно мріяв про новий, от ми й здійснили його мрію”, — усміхається пані Валерія.
Три найважливіші принципи життя дідуся — це з повагою ставитися до праці, бути активним та пам’ятати, що гідність — найваж- ливіша цінність людини. Як зберігати життєвий оптимізм? Дідусь каже, що не варто тримати у собі погані думки і слід ділитися наболілим із рідними — вони завжди підтримають.
Насамкінець дід Іван розповідає про свою мрію — у вересні хоче поїхати до Києва, щоби на Майдані Незалежності вшанувати загиблих під час Революції Гідності та війни. “А ще дуже мрію дожити до миру в Україні”, — каже він.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як у селі на Полтавщині американець навчає всіх охочих майструвати кобзи та бандури
