Він родом із Кадіївки, що на Луганщині. З дитинства мріяв стати військовим. Але батьки вмовили Дмитра здобути цивільну освіту. Та навіть закінчивши професійний ліцей за спеціалізацією “слюсар із ремонту автомобілів”, юнак не полишав своєї мрії. І зрештою потрапив до війська. Спершу на строкову службу, а потім — підписав контракт і долучився до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
“У 2015 році брат наполіг, аби ми з мамою виїхали з рідного міста до бабусі на Вінниччину, — розповідає Анастасія Шаповалова, сестра воїна. — Мама спершу не хотіла переїжджати з облаштованої квартири в сільську хатину. Тоді Дмитро сказав: “Так не може бути, що я воюю за Україну, а ви сидите там, куди прийшли росіяни”. Отак ми й залишились на Вінниччині. У 2020 році мама померла, за нею — і бабуся. Брат дуже довго горював”.
Дмитро Шаповалов брав участь у боях за Донецький аеропорт і Дебальцеве, обороняв Авдіївку та звільняв Слов’янськ. За проявлену відвагу був неодноразово нагороджений, зокрема орденом “За мужність”. За рік до повномасштабного вторгнення боєць вирішив повернутися до цивільного життя і коханої дружини.
“Він зробив мені пропозицію після стрибків із парашутом, — каже Олена Шаповалова. — Я приземлилась з інструктором. Аж бачу, що Дмитро із букетом волошок стає на одне коліно. Ніколи не забуду тих хвилин. Ми були дуже щасливі разом. Хоча довго не могла звикнути до розлук. Коханий звільнився зі служби, але пробув удома лише пів року і повернувся у частину”.
На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Шаповалов захищав Херсонщину. 13 березня 2022-го його підрозділ опинився в оточенні під Новою Каховкою. Воїн потрапив у полон.
“У російській неволі чоловік пробув один рік, 1 місяць і 13 днів. Згодом розповідав, як вороги били наших полонених, знущалися з них. Взимку змушували босоніж виходити надвір, багато хто обморожував ноги, — мовить крізь сльози Олена. — У його камері була лише невелика дірочка, через яку часом пробивалося сонячне проміння. “Дивився на неї. І це давало надію на те, що є світло”, — згадував коханий. У неволі він навіть став молитися. Мабуть, це й допомогло не зламатися”. Зі слів сестри, у полоні її брат схуд на 17 кілограмів.
Кадри з обміну полоненими від 26 квітня 2023 року облетіли чи не всі українські й іноземні медіа. Тоді щойно звільнені й виснажені в неволі наші військові ласували яблуками й не стримували емоцій. “Я про нього рік мріяв — про яблуко”, — сказав Дмитро.
Після реабілітації, у вересні, він повернувся на службу, хоч і мав право демобілізуватися. Та й дружина відмовляла. Сказав їй, що потрібен хлопцям там, на “передку”.
Серце Дмитра Шаповалова раптово зупинилося 9 червня цього року на Запорізькому напрямку. Побратими і комбат розповіли рідним, що боєць відсиплявся перед вечірнім нарядом, а коли пішли будити, то він уже не дихав. “Знаючи, як з ним поводились у полоні, можна припустити, що серце Дмитра просто не витримало. Нам на цьому і лікарі наголосили”, — зауважує сестра бійця. А дружина додає: “Коханий не мав поганих звичок, не курив, займався спортом, вживав вітаміни. Він мав так багато планів. Взяв квартиру в іпотеку, мріяв про дітей. Ми хотіли відкрити власну справу. Не судилося...”
В останню путь 32-річного Дмитра Шаповалова провели у селі Йосипівка, що на Вінниччині, де поховані його мама і бабуся.
