Закохані одружилися у військовій частині, де єдиними гостями були бойові побратими. А розписував молодят командир роти.
Вони були знайомі вісім років. Але лише у 2022-му збагнули, як багато значать одне для одного.
“Я родом із Запорізької області, моя мала батьківщина нині під окупацією, а батьки — в полоні, — розповідає “Аслан”. — До повномасштабного вторгнення працював менеджером, обслуговував приблизно 20 магазинів по всій Україні. З Маргаритою познайомився у 2014-му, вона працювала у Дніпрі, в одному з магазинів моєї мережі. Дівчина мені дуже подобалася, але до стосунків тоді не дійшло. Після повномасштабного вторгнення все почалось із банальної фрази: “Як ти?” Ми знову стали годинами спілкуватись і підтримувати одне одного”.
“Аслан” переконав Маргариту тимчасово виїхати з України. Тож задля безпеки вона з мамою поїхала до Австрії. Але відстань не стала на заваді почуттям.
“Влітку 2022 року я перейшов з територіальної оборони у лави ЗСУ. Набрався сміливості, я ж тепер штурмовик, й освідчився через відеозв’язок. Сказав Маргариті: “Хочеш, приїжджай, одружимось”. Вона відповіла: “Так”. Кохана їхала до мене 36 годин — це найдовша її подорож за все життя. Ми із підрозділом на той час ще були в Києві. Я отримав дозвіл від командира одружитись безпосередньо в пункті постійної дислокації. Він нас і розписував, а вітали — побратими. Так, не було в нас ні романтичного квітково-солодкого періоду, ні походів у кафе. Лише тепла підтримка й спілкування. Але для справжньої любові цього достатньо”, — зазначає “Аслан”.
Після одруження Маргарита їздила до “Аслана” аж під Бахмут, аби підтримати коханого. Військовий вірить: її тихі молитви — його найбільший оберіг. “Задумуюся над тим, щоб після Перемоги залишитися у війську. Дружина мене в цьому підтримує”, — зауважує боєць.
