“Мій дід по матері, Степан Зозуля, розписував церкви. Його, як свідчать родинні перекази, сам митрополит Андрей Шептицький разом з іншими талановитими майстрами послав на спеціальне навчання до Золочева на Львівщині. Згодом дід навчався в Австрії”, — розповідає митець-ветеран.
Володимир з дитинства дуже любить малювати. Коли був у старших класах, то після уроків їздив за 13 кілометрів у Підволочиськ, у художню школу. Додому добирався затемна, до пізньої ночі ще робив домашні завдання.
“Та в омріяне художнє училище мені вступити не вдалося, — із сумом згадує іконописець. — Пішов на завод працювати художником-оформлювачем. Після служби в армії трудився в універмазі. Далі мене, як працівника торгівлі, направили на навчання в кооперативний технікум, де була школа декораторів”.
Наприкінці 1990-х Володимир Шерстій опинився аж в Аргентині, де йому запропонували роботу. Згодом переїхав у Бразилію — там ремонтував храми, познайомився з багатьма емігрантами, священниками УГКЦ і став малювати ікони. “Це було непросто. Та я молився, і Бог мені допоміг”, — зауважує співрозмовник.
У своїй творчості Володимир Шерстій дотримувався давнього візантійського стилю іконописання. За океаном мав персональні виставки й дістав благословення від Глави УГКЦ, світлої пам’яті Любомира Гузара. Повернувшись в Україну, митець продовжив творити. У час АТО/ООС намалював серію “Ікони, обпалені війною”. А коли розпочалося повномасштабне вторгнення, пішов у військкомат. Запевняв, що служив в армії, має добре здоров’я і хоче битися з ворогами. “Пройшов медкомісію, але мене не взяли на службу, бо призовний вік у нас до 60 років”, — згадує ветеран.
Фото з архіву Володимира Шерстія
Тоді митець з товаришем завантажили мікроавтобус провізією і поїхали у батальйон “Карпатська Січ”, якому допомагали ще з 2014-го, — аби добровільно стати до його лав. Володимир Шерстій був найстаршим у підрозділі, мав позивний “Капелан”. Воював на Ізюмському напрямку на Харківщині. Уже на другий день служби разом з іншими воїнами потрапив під сильні обстріли. Каже: пройшов бойове хрещення і пережив перші втрати — загинув його побратим із Чехії.
Навіть на фронті боєць не полишав творчість. “Якось вранці я вмивався біля окопа й побачив збиті дошки, — розповідає ветеран. — Взяв одну, почистив трохи, чорним олівцем зобразив на ній Покрову Богородиці й підписав: “Омофором покрий Карпатську Січ”. Ця ікона досі в побратимів”. Нині митець уже вдома, активно працює, малює іменні та кишенькові ікони для воїнів. “Ззаду образа я зазначаю своє імя та номер телефону”, — пояснює ветеран та додає, що дуже тішиться, коли хтось із фронту телефонує йому й дякує. Роботи майстра нерідко виставляють на благодійних аукціонах. Так, одну з ікон “Федір Стратилат” продали в Тернополі за 285 тисяч гривень. Всі гроші з продажу пан Володимир віддав на ЗСУ.
Образи митець створює на вже готових липових дошках, прогрунтованих спеціальним розчином. Малює акриловими фарбами, що швидко сохнуть. Перед роботою завжди багато молиться.
Насамкінець Володимир Шерстій каже: попри вік, хотів би пройти відповідний вишкіл і знову долучитися до війська.
