55 років тому в горах біля села Слобода-Болехівська на Івано-Франківщині 29-річний дисидент Дмитро Квецко облаштував криївку, де видавав перший український політичний самвидав у Радянському Союзі.
Сьогодні стежку до цієї криївки годі знайти. Ідейний натхненник журналу та керівник Українського національного фронту Дмитро Квецко помер дев’ять років тому, трохи не доживши до свого 75-ліття.
“Це треба далеко в гори йти, кілометрів п’ять-сім. Коли Дмитро повернувся з ув’язнення, ми ходили подивитися на те місце, але там уже тоді все заросло. Сам бункер, як тільки його виявили, кагебісти підірвали”, — згадує брат інакодумця, Остап Квецко, з яким я зустрівся. Понад два роки агентам КДБ не вдавалося натрапити на тих, хто видає часопис “Воля і Батьківщина”. Дмитро Квецко зі своїми соратниками випустив за цей час 16 номерів: зшитків тонкого цигаркового паперу, роздрукованих на машинці закладками по 6 штук — всього 96 екземплярів.
Архів Дмитра Квецка у школі в Слободі-Болехівській.
Кожне нове число часопису було для радянської системи вибухом інформаційної бомби. Тут публікували заклики припинити русифікацію, будувати власну державу без контролю Москви. Журнали з’являлися в 11 областях України.
У цьому таємному бункері також були видрукувані листівки та звернення від імені УНФ на адресу вищого партійного керівництва УРСР (Петра Шелеста, Володимира Щербицького) та резонансний “Меморандум УНФ до ХХІІІ з’їзду КПРС”, який навесні 1966 року підпільники направили на ім’я тодішніх вождів СРСР — Подгорного, Брежнєва та Косигіна.
Саме “Меморандум УНФ” став найбільшим подразником для влади. Підпільники пригрозили: доки не буде змінена злочинна політика щодо українців, доти не вщухатиме боротьба проти неї.
Знайти діячів таємничого УНФ стало головним завданням органів КДБ в Українській РСР. Вийти на підпільну друкарню вдалося через одного з розповсюджувачів журналу на Донбасі, який попався в руки КДБ. Щоб заробити помилування, він розповів усе, що знав. Так з’явилася ниточка, яка зрештою й привела органи держбезпеки до молодого сільського вчителя Дмитра Квецка із Слободи-Болехівської.
“Після того як Дмитра засудили, той зрадник ще приходив до нас і вибачався перед мамою. Але вона йому казала, щоб він вибачився перед тими, кого підвів, коли брався за таку серйозну роботу”, — каже молодший брат дисидента.
Для затримання керівника УНФ скликали спеціальну нараду в райцентрі для вчителів, на яку Дмитра Квецка делегували від школи, де він тоді працював. “Нарада закінчилася вже за кілька хвилин — до залу зайшло четверо кагебістів, скрутили Дмитра і вивели”, — пригадує Остап Квецко.
Інтер’єр кімнати, де жив останні роки Кавецко.
Дмитра Квецка засудили за звинуваченням у зраді батьківщини та створенні антирадянської організації до 20 років позбавлення волі з утриманням перших 5 років у тюрмі (відбував в оспіваному в тюремному шансоні Володимирському централі), 10 років — у виправно-трудовій колоній суворого режиму та 5 років заслання.
“Мене викликали кілька разів в обласне управління КДБ, вмовляли написати братові в тюрму, щоб він публічно покаявся, і йому тоді зменшать термін. Але я сказав, що не можу впливати на дорослу людину”, — ділиться брат дисидента.
На судовому процесі Дмитро Квецко відмовився давати будь-які свідчення. За всі двадцять років ув’язнення від нього так і не добилися листа із каяттям та відмовою від своїх поглядів. “Через таку впертість Дмитро і відсидів від дзвінка до дзвінка, ні одного дня йому не скоротили”, — зауважує Остап.
У 1987 році, відбувши покарання, Дмитро Квецко повернувся до Слободи-Болехівської. Аж до проголошення незалежності він залишався “під ковпаком” КДБ, але, попри це, не припиняв антирадянської діяльності. Знову з’явилися самвидавівські брошурки під назвою “Оновлення”, підписані “Український національний фронт” і перев’язані синьо-жовтою стрічкою.
Після повернення з ув’язнення у 1987 році. Знову за друкарською машинкою.
...У рідному селі Квецка в батьківській хаті зробили кімнату-музей. Меморіальну кімнату на честь нього облаштовують у сільській школі. Наразі тут зберігається архів дисидента. На жаль, не збереглося жодного примірника “Волі і Батьківщини” із 1960-х років — надто крихкий папір тоді використовували підпільники.
А на подвір’ї церкви, де похований Дмитро Квецко, стоїть намогильний пам’ятник з його портретом. Кажуть, його обличчя повернуте в той бік, де глибоко в горах і була викопана таємна криївка, з якої він провадив свою боротьбу.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому споживачів по всій країні викликають до суду через субсидії
