Печеніжин. Колись "чорне золото", яке видобували тут, продавали всій Європі

135 років тому тут відкрили найбільший на всю тодішню Австро-Угорщину нафтоперегінний завод.

Печеніжин. Колись чорне золото, яке видобували тут, продавали всій Європі

Втім залишитися нафтовою столицею містечку не вдалося, пише газета Експрес.

Нині від великого підприємства залишилися лише руїни. Розповідаючи про історію рафінерії (так тоді називався завод), 79-річний Петро Ровенчук, місцевий історик, а нині пенсіонер, витирає сльози.

"У сусідньому селі Слобода ще з ХV століття люди черпали ропу, — розповідає мій співрозмовник. — Аби набрати нафти, варто було лише зо шість — вісім разів копнути лопатою землю біля місцевого потоку, який згодом назвали Ропним. Тому селяни легко й просто добували нафту, мастили нею вози і носили в глечиках продавати на Буковину та Львівщину".

У 1879 році в ці краї приїхав польський інженер Станіслав Щепановський. "Це був дуже вчений чоловік, — продовжує пан Ровенчук. — Він був не лише інженером, але й добрим економістом, хіміком-технологом, політиком, вмів вести ділові перемовини. Навчався у Відні, Парижі та Лондоні, в найкращих тогочасних університетах світу, працював у британському Міністерстві у справах Індії. Він приїхав до Галичини та відкрив нафтову копальню в Слободі-Рунгурській. Там же застосував метод глибинного буріння".

Нафту треба було переробляти, тож Станіслав Щепановський вирішив збудувати завод. У 1883 році в урочищі Яршиця відкрили новозбудовану рафінерію, де очищували "чорне золото" й продавали всій Європі. На підприємстві працювало більш як 500 осіб. На той час це було щось фантастичне! За добу на заводі переробляли від шістсот до тисячі 100 — 300-літрових бочок нафти. Аби продукцію було легше вивозити, Станіслав Щепановський проклав залізничну колію з Печеніжина до Коломиї, за його наказом було споруджено два мости.

Читайте такожНа Запоріжжі здуло дах із будівлі школи

У карпатський закуток стали з'їжджатися інженери, робітники, торгівці й просто шукачі легкого заробітку з усієї Європи. Печеніжин стали називати містечком мільйонерів. Зарплату платили вчасно, бо завод був один із найбільших в Австро-Угорщині. Відомо, що для працівників був збудований гуртожиток, у який провели електрику".

Але багатим і промислово знаним Печеніжин довго не був, бо Станіслав Щепановський через нечесних партнерів збанкрутував, а ще набрав кредитів і не зміг повернути гроші.

Помер він у злиднях, перепохований у Львові на Личаківському кладовищі. А рафінерія після судів опинилася у руках підприємця Гутмана з Відня.

Завод працював до 1928 року. Кількість робітників із 500 зменшилася до 112. У 1931 — 1933 роках там розпочали виробництво бочок, згодом виробляли вози. У час Другої світової війни німці, скинувши з літаків бомби, знищили останні бочки з нафтою, які ще стояли біля колишньої рафінерії. Залізничний міст підірвали
повстанці УПА, аби місцевих жителів потягами не вивозили до Сибіру, а саму колію у 1950-х роках розібрали радянські робітники.

...Із Петром Ровенчуком ідемо селищем. На місці колишнього нафтопереробного заводу в часи СРСР був меблевий комбінат, який продали у 1990-ті якимсь скоробагатькам, і нині тут просто руїна. Та ще й шукачі металу копають землю та шукають великі добротні металеві бочки, які здають на брухт. На згадку про Станіслава Щепановського у Печеніжині залишився його дім, у якому сьогодні — місцева поліклініка. В будинках колишнього гуртожитку — приватні помешкання.

Читайте також: Газета Експрес дарує 100 тисяч гривень та подорож Європою

Автор: Сабіна Ружицька

додати коментар

ГОЛОВНІ НОВИНИ

10.12.2018
:
показати більше