Вона народилася 1892 року на Львівщині, в селі Вишнівчик, у родині священника УГКЦ, що апріорі прирікало на майбутню роль “матері-дружини-господині” — такі тоді були часи. Але Олена пішла всупереч традиціям.
“Вона здобула освіту у вчительській семінарії, Львівському університеті на філологічному факультеті, а згодом отримала ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті, — каже Мар’яна Байдак, історикиня. — Була членкинею таємної організації середньошкільників, бо хотіла більше дбати про самоосвіту, вивчати українську історію, літературу, соціологію, економіку. З дитинства любила музику (чудово грала на фортепіано), танці, літературу. Захоплювалася спортом: гартувала в собі відвагу, певність і свободолюбність. Була активною членкинею спортивно-мілітарних товариств “Січ”, “Сокіл”, “Пласт”, де здобула перші військові навички — поводження зі зброєю, орієнтування на місцевості тощо.
— Як Олена Степанів потрапила на фронт?
— На початку війни жіноча чота вже була сформована. Олена разом з іншими допомагали стрільцям у господарських справах, видавали умундирування...
На фронт Олена Степанів потрапила у 21 рік. Знайшла військову уніформу, “підігнала під себе” та пішла до ательє, щоб зробити фото на документ. Вона маскувалася під чоловіка, сховала волосся під головний убір. Та фотограф таки запідозрив обман. Наступного дня, коли Олена прийшла забрати фото, він викликав поліцію. Дівчину врятував адвокат та політик Володимир Старосольський. Він і допоміг їй згодом таки потрапити на фронт.
Серед причин узятися за зброю дівчина виділяла такі: “молодечий порив; заборони, які накладали на жінок; нудьга повсякдення і бажання незвичайних пригод; втеча від життєвих обов’язків, бажання довести світові, що жінки здібні до всього”.
— Якою Олена Степанів була на полі бою?
— По-справжньому безстрашною. Хоча, зізнавалася, було важко. Доводилося пішки долати багатокілометрові відстані, нести важкі наплічники, у яких, як згадувала сама Степанів, лежали “білля, легкі черевики, щітки, дві запасові консерви, 1 том Ніцше і Коран. Нагорі припнятий ремінцями плащ і їдунка, під сподом звичайний коц, і в малій ташці приписана кількість набоїв. Набоями наповнені ще усі чотири малі набійниці, насилені спереду на ремінь”.
Дівчині дали звання хорунжої, вона очолила стрілецьку чоту після смерті командира, була відзначена медаллю хоробрості та військовим хрестом Карла V.
— А як чоловіки ставилися до жінки у війську?
— У своїх спогадах Степанів згадувала, що не мала жодних привілеїв — робила все те, що й чоловіки: несла варту, брала участь у боях. Товариші по службі добре відгукувалися про неї, вони стали справжніми друзями, які “ділили долю і недолю”.
У 1915 році Олена потрапила в полон під Болеховом разом із двома сотнями УСС. Два роки жінка провела в тюрмі, після чого повернулася додому.
— Як склалося її життя далі?
— Після війни вчителювала та викладала в університеті, вела наукову і громадську діяльність, довго звикала до мирного життя. “Привикала до спідниці, але, повірте, зразу приходило мені це дуже тяжко. Почувала себе зовсім неповоротно в жіночім одязі. І знаєте — якось попросту не знала, що було зробити з особистою свободою... наче б заважала вона. Довго-довго часу потрібно було, щоб знову “тілом і душею” повернутися до нормального стану”, — згадувала Олена.
У липні 1921 року вона одружилась з полковником січових стрільців Романом Дашкевичем. Через п’ять років народила сина Ярослава. Дашкевич емігрував і кликав із собою дружину, але вона відмовилася. “Це життя в еміграції — не для мене. Я не хочу залишати свою землю, свій народ. Я залишусь тут, нікуди звідси не поїду”, — казала.
Зі слів людей, які знали обставини життя Олени Степанів, стосунки з чоловіком у неї не склалися — через велике кохання до професора Івана Чмоли, з яким вона розійшлася перед самим вінчанням.
— За що Олену Степанів та сина заарештувала радянська влада?
— Їй було 57 років, працювала тоді науковою співробітницею у Природничому музеї. Заарештували її за контакти з Шухевичем, шлюб з полковником армії УНР, січове стрілецтво, дружбу з Коновальцем та зберігання антирадянської літератури. Разом з нею заарештували сина.
Олену Степанів покарали 10 роками виправних таборів. Відправили до Молдови, де вона важко працювала на торфорозробках. Через шість років її достроково звільнили за належну поведінку.
Доживала віку у злиднях — жила на мізерну пенсію 89 карбованців. У неї виявили онкохоробу. В 1963 році 11 липня Олени Степанів не стало. Поховано її на Личаківському цвинтарі у Львові.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як медики на війні ризикують власним життям, аби врятувати інших
