У попередніх текстах ви мали нагоду прочитати інтерв’ю з Олею Піліщук, Богданом Куфриком, Юлією Голодригою.
Цього разу публікуємо розмову з Олегом Зубаруком, який майже 20 років працює в “Експресі”. Саме його фото прикрасило першу сторінку “Телеекспресу” цього тижня.
Олег спеціалізується на спортивній журналістиці. В його телефонній книзі — більш як сотня номерів відомих футболістів, атлетів, тенісистів, боксерів, плавців...
— Олеже, чому ти став саме спортивним журналістом?
— З самого дитинства я зі спортом на “ти”, любив грати у футбол. У чотири роки знав весь склад київського “Динамо”. Але найбільше вболівав за футбольний клуб “Скала” (Стрий), бо сам родом зі Стрийщини, це Львівська область. Уже в третьому класі мріяв стати спортивним журналістом. Та з часом вирішив, що краще вступлю на факультет іноземних мов. І лише в останній момент засумнівався. Вирішили з мамою кинути монетку. Доля розпорядилася, що мені варто бути журналістом!
— Iнтерв’ю з яким спортсменом тобі запам’яталося найбільше?
— Дуже, дуже багато цікавих розмов було. От зараз пригадалося моє перше інтерв’ю з братами Кличками. Це був 2004 рік, тоді братибоксери жили за кордоном, і взяти інтерв’ю у них було майже неможливо. Якось зустрів свого знайомого. Розговорилися. Він розповів, що має відеокасету з документальною зйомкою про життя старшого Кличка та його сім’ї. Я теж захотів глянути. І от, дивлюся фільм, аж тут боксер на руці хлопця записує свій номер телефону. Наступного дня я вже йому телефонував. Віталій з радістю поспілкувався зі мною :)
— Ти сказав, що родом зі Стрийщини. Розкажи читачам про свою малу батьківщину.
— Я виріс у селі Стрілків. Це для мене неймовірна місцина. Нині живу у Львові, але додому в село їжджу дуже часто. Буває, що й двічі на тиждень. Не можу довго без рідних. Тільки на малій батьківщині можу дихати на повні груди. Село дуже люблю! Ну, крім городу (Сміється. — Авт.). А ще люблю сільський футбол. Коли в мене є вибір — піти на гру “Карпат”, “Динамо” чи якоїсь сільської команди, виберу останню. Там більше справжніх емоцій.
У вільний час Олег любить поганяти м’яча на полі.
— Як сам до спорту ставишся?
— Люблю поганяти м’яча на полі. Також іноді граю у настільний теніс. А ще ми з дружиною щозими їздимо в Карпати — кататися на лижах. Це наше спільне захоплення.
— Розкажи більше про свою дружину.
— Коли ми познайомилися, між нами одразу спалахнула іскра! Пригадую, дивився на неї й не міг відвести очей — ну така красива! Ми зустрічалися шість років. Це були стосунки на відстані, адже Надя жила в Івано-Франківську, а я — у Львові. Тепер ми одружені, у нас двоє чудових дітей — Віруся і Василько. Донечка цього року йде у перший клас.
Дружина працює менеджеркою. Каже, що по-доброму мені заздрить, адже я маю можливість творити за вільним графіком, а вона мусить працювати від дзвінка до дзвінка.
— А який ти тато?
— Дуже м’який. Дружина каже, що аж занадто. Не можу змусити себе бути суворішим. До речі, Віруся знає, що я працюю журналістом. У її дитячій уяві журналіст — людина, яка має все знати. Буває, вона мене про щось запитує, а я не знаю, як їй відповісти. “Ну як? Ти ж журналіст! Як ти можеш не знати?” — дивується. Вона мене стимулює вчитися і працювати над собою.
Олег легко знаходить спільну мову з олімпійськими чемпіонами та зірками футболу.
— Знаю, що ти — активний учасник революцій, які відбувалися у нашій країні. Що спонукає тебе виходити на майдани?
— Мене дивують люди, які бачать проблеми в суспільстві й при цьому воліють залишатися осторонь. Я ніколи так не міг. Колись брав участь у мирній акції “Україна без Кучми” в Києві. Коли ми з друзями поверталися додому, нас затримали на столичному вокзалі — ми мали при собі синьо-жовті прапорці. Пам’ятаю, до мене підійшли люди в цивільному і попросили показати документи. “А, зі Львова!” — недобре посміхнулися. Підвели мене до забитого беркутівцями автобуса. Кинули на підлогу. Погрожували, що вивезуть на річку й втоплять. Слава Богу, у той момент приїхало багато журналістів із камерами, вони нас визволили. Це був гіркий досвід. Але на революції я не перестав їздити.
— I залишився оптимістом. Твій сміх у редакції лунає найдзвінкіше!
— А що зміниться, якщо буду сумувати? Стараюся у будь-якій ситуації зберігати гарний настрій. Це моє життєве кредо. Я отримую задоволення лише тоді, коли роблю когось щасливішим.
Читайте також нове інтерв'ю Олега Зубарука з промоутером Усика
