Поряд стоять ще вісім половецьких баб, які, на щастя, вціліли.
“Половецька баба — пам’ятка сакрального мистецтва. Вона напряму пов’язана з релігією стародавніх кочівників — половців, які перебували на теренах сучасної України з другої половини XI до початку XIII століття, — розповідає Сергій Луковенко, почесний краєзнавець Донеччини, член Національної спілки краєзнавців України. — Від 1061-го до 1210 року вони здійснили 46 набігів на землі Київської Русі.
Є версія, що слово “баба” немає нічого спільного з жіночим родом. Воно походить від тюркського “балбал”, що означає “пращур”. Ці скульптури встановлювали у святилищах — на курганах, водорозділах, злитті річок чи перехрестях великих доріг — для вшанування померлих. Згідно з повір’ями половців, душа пращура, яка вселялася в кам’яне тіло статуї, могла допомагати нащадкам доти, доки вони її пам’ятають і приносять їй якусь жертву.
— У яких регіонах найбільше таких скульптур?
— Найбільше — на території Луганської, Донецької, Запорізької областей. Також їх можна побачити в Харківській, Дніпропетровській та Полтавській областях.
— У чому унікальність половецьких баб?
— Це — німі свідки нашої історії, адже їм по тисячі років. У радянські часи, коли влада провадила антирелігійні кампанії, їх теж намагалися знищити. Ці фігури використовували у будівництві — їх просто заливали у фундамент моста.
— На вашу думку, що варто робити зі зруйнованою росіянами пам’яткою?
— Її можна відновити, але чи є у цьому сенс? Зруйнована половецька баба буде нагадуванням про війну, свідченням того, що окупанти нищать не тільки цивільне населення, а й нашу історію, культуру, пам’ять.
