Проте фахівці наголошують: одна з цілей ворога — відібрати у нас радість свята. Ми повинні перешкодити цьому плану. Щобільше, відмова від святкування може навіть негативно позначитися на здоров’ї.
— Кожен з нас мав свій ритм життя, мозок звик до певної рутини, яка дає відчуття спокою і прогнозованості, — пояснює Марія Фабричева, психологиня та психотерапевтка. — І святкування Нового року чи Різдва — це, власне, частина рутини, те, що відбувалось рік у рік зі своїми традиціями. Наш мозок фіксував це, воно стало частиною наших ритуалів, нашої системи життя. Тому якщо різко відмовитись від чогось, в організмі можливий умовний збій. Це провокуватиме тривогу, людина може зриватись, плакати, замкнутись у собі. Тому якщо для вас різдвяно-новорічне святкування було важливою частиною життя — не відмовляйтесь від цього. Якщо ви ніколи не любили святкувати або не хочете робити це нині — не змушуйте себе. У нинішніх ненормальних обставинах кожен вибір, який ми робимо, — нормальний.
Звичайно, ми не маємо права ігнорувати, що в країні йде війна. Тому гучних свят, таких, які ми звикли справляти у мирний час, не варто робити. Свято не має бути гучним і з поваги до тих, хто святкувати не хоче чи не може. Водночас люди, які не планують відзначати Новий рік та Різдво, не повинні роздмухувати конфлікти, когось звинувачувати, мовляв, “святкують, коли війна”.
— Чимало людей не хочуть святкувати, бо відчувають провину навіть за скромне свято. Що скажете про це?
— Це прояв комплексу провини. Він дуже токсичний і здатний роз’їдати нас ізсередини. Це відчуття може бути реакцією на стрес, на трагічні події. Сьогодні навколо нас так багато напруги, страху, смертей, трагедій! Наш мозок фіксується на негативних подіях, бо він себе таким чином захищає (допомагає не пропускати загрози для життя).
Але не можна жити лише у загрозах. Потрібно активувати інші центри в мозку — захисту та задоволення. На одну негативну подію має відбуватись щонайменше 2 — 3 позитивні. Кожна усмішка, кожен маленький подаруночок для себе, скромне відзначення свята — це те, що допомагає нам триматися на плаву в жахливих умовах війни.
Якщо людина не буде підсилювати себе позитивом, наповнюватись радістю — її внутрішня батарейка вичерпається, і вона ввійде у стан пригнічення, а то й депресії. Ми, українці, ні в чому не винні. Нам нема за що себе карати. Ми всі нині працюємо задля перемоги — кожен на своєму фронті. Хтось захищає країну на передовій, хтось волонтерить, хтось донатить. Ми не маємо відчувати провини, сорому або чогось такого. Це не ми розпочали війну — ми лише захищаємо свій дім. То в чому ми винні?
Ніхто з наших захисників та захисниць на фронті не боронить українську землю задля того, аби ми всі тут страждали. Це все відлуння тієї культури насильства, яку нам намагається насадити ворог. Не можна піддаватися цьому.
— Люди, які хотіли б скромно відсвяткувати, переживають, чи це не зачепить тих, хто втратив рідних...
— Повторюю: святкування не має бути гучним з поваги до тих людей, які не хочуть або не можуть святкувати. Водночас розповім історію жінки, чоловік якої загинув на фронті у 2015-му. Для своїх дітей вона влаштувала гарне новорічно-різдвяне святкування, бо понад усе хотіла, аби діти відчули бодай трохи радості в такий непростий для їхньої сім’ї час.
Настанова у жінки була така: ніхто не має права позбавляти дитинства, у тому і полягає реабілітація таких дітей — відвернути від сумних думок, розвеселити, розважити. Вона каже, що в дискусіях про свята часто звучить фраза “як дітям, які втратили батьків, буде спостерігати за веселощами”? І пояснює, як насправді важливо для дітей, які втратили рідних чи були змушені покинути домівку, вірити в диво й радіти навіть тоді, коли все погано.
Якщо ворог забере у нас право відчувати радість, задумувати бажання, підтримувати традиції — тоді він нас переможе на емоційному фронті, а ми не можемо цього допустити.
