Четверо журналістів газети “Експрес” відправилися у села в різних куточках України, аби дослідити життя там. Господарка, ставлення до влади, релігія та забава — на такі
теми ми розмовляли з місцевими мешканцями. Забіжимо наперед: побачене та почуте нас вражало, дивувало, веселило, засмучувало, шокувало... Усіма фактами та емоціями ми ділитимемося з вами, дорогі читачі, на сторінках “Експресу”.
В рамках спецпроекту "Як живуть українські села?" ми вже писали про те, як ведуть господарство жителі сіл Боровиця на Черкащині та Антонів на Тернопільщині. Тепер розповідаємо про село Тополі на Харківщині.
Село лежить неподалік масиву крейдяних гір. Білі горби видно ще на під’їзді. І навіть поля за селом подекуди мають білі латки. Тут, наче в пісні “Рідна мати моя...” — і зелені луги, й солов’їні гаї. А господарство — у великій пошані!
“У давнину тополяни масово займалися землеробством, тваринництвом, бджільництвом і рибальством. І сьогодні — теж активно господарюють”, — каже селищний староста, 49-річний Володимир Бакунець.
Газда запрошує до себе в гості. Будинок чоловіка невеликий, з недобудованою верандою. Поруч — хліви. “Цю-цю”, — кличе газда поросят, проходячи повз сарай. Там
кувікають троє вгодованих чорних свиней. А за стіною бігають четверо таких же молочних поросяток. Поряд — стійло для корови, де в годівничці зеленіє свіжа люцерна.
“Є ще десяток баранців, але їх я тримаю у мами”, — каже пан Володимир.
Дружина старости села 46-річна Людмила робить із молока йогурти, бринзу та плавлений сир із використанням магазинних заквасок. “А зі свинини робимо ковбаси, сальтисон, сало засолюємо”, — каже газдиня.
Одразу за двором господи — город. На ньому ще залишилося сухе бадилля городини та головки капусти.
“У нас супісок, — нахиляється до землі Володимир Володимирович і розтирає у пальцях сухий грунт. Він, як і переважна більшість населення тут, говорить російською. — На цій землі добре родить картопля, пшениця, ячмінь, кукурудза. Нині, завдяки потеплінню, люди стали вирощувати кавуни й дині. Взагалі, родить тут майже все. Хіба от погано росте цукровий буряк і капуста”.
Люди у Тополях тримають по 15 — 20 соток городу. Вирощують овочі не на продаж, а лише для власного споживання.
“Картоплю без поливу в нас не виростиш, — продовжує розповідати про особливості сільського господарства Володимир Володимирович. — Бо ж мало опадів. Як був дощ на початку липня, так наступний за ним прийшов хіба пару тижнів тому. Взагалі важкий тут клімат: літо — спекотне, зима — дуже холодна. І вітри добрячі...”
Ще зо 20 років тому в селі було зо двісті корів, а тепер — і ста не набереться.
Дедалі менше людей у Тополях утримують в господарстві свиней, каже староста села.
“Все через низькі ціни на молоко — здаємо по 7,50 за літр”, — каже 48-річна Людмила Каліщева. Жінку я зустрічаю у місцевому будинку культури, де вона працює прибиральницею. Її керівник — 42-річний Олександр Касьянов — приєднується до нашої бесіди. Чоловік каже, що має вісім корів, бичка, овець та птицю.
“Тримаю корів, щоб за здане молоко купити їм макуху та сіно, — іронізує Олександр Геннадійович. — Але я люблю їх, шкода здавати на забій. Хоча люди здають корів масово. Вчора он їхав скотовіз, повністю забитий худобою. Зима на носі — господарі збувають, бо сіна не заготовили. Бо де його косити — сінокосу мало, луги фермери розорюють. Біда!
Один пацан із сусіднього села через це повісився. Четверо дітей, жінка п’ятим була вагітна. Тримали корів, двоє коней. Біля двору й паслися. Родина жила з господарства. Прийшов фермер, луг під самі вікна відрізав! Незадовго до загибелі той хлопець мені сказав: “Що я можу тепер дати своїм дітям?”
У медпункті Тополь знайомлюся з 30-річною медсестрою Людмилою Денисенко і 50-річною лікаркою Наталією Стариковою. Жінки кажуть, що цьогорічні щедрі врожаї на городах і в садах дуже їх тішать.
“Вродили навіть вишні, які тут завше мало плодів давали”, — кажуть жінки. З фруктів та ягід закривають варення. “І не лише з ягід та фруктів, а й, наприклад, з кабачків, — каже пані Наталія. — Для цього беремо кілограм цукру на кілограм порізаних кубиками не дуже молодих очищених від шкірки кабачків, додаємо два почавлені лимони. Це все томимо на малому вогні, щоб шматочки не розварилися. І закручуємо кришку”.
У Тополях мають і свої забобони — певні ритуали, завдяки яким, вірять люди, господарство буде краще вестися. “Молоко нікому й ніколи не продаємо ввечері, — каже пані Наталія. — А в день, коли отелилась корова, нічого не виносимо з хати, не позичаємо. На Ягорія (Юрія, 6 травня. — Авт.) у нас завжди саджають бакшу (кавуни.— Авт.). Звечора треба бити ямки, а вранці — кидати туди насіння кавуна й закопувати. А щоби картопля вродила, то на Сорок святих (у березні) я з погреба дістаю 40 картоплин, а саджу їх завжди перед Благовіщенням. І щороку в мене прекрасна картопля!”
Для тополян праця на землі й біля худоби — це щось більше, ніж просто мати що їсти та що продати. Це — наче данина своїм предкам. “Наші діди й баби працювали. І ми трудимося — така наша, якщо хочете, доля!” — філософськи кажуть вони.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію українця, який працює водієм фури у Новій Зеландії
