Виступ української спортсменки викликав фурор на Кубку світу з бодибілдингу та фітнесу, який закінчився в іспанській Санта-Сусанні. 42-річна українка перемогла одразу в кількох номінаціях.
Спочатку вона посіла перше місце серед жінок у бодифітнесі серед учасниць зі зростом понад 168 сантиметрів, потім стала абсолютною чемпіонкою серед усіх ростових дисциплін, згодом двічі тріумфувала серед жінок віком понад 40 років, а наостанок здобула два звання абсолютної чемпіонки. Отож Анастасія Воскресенська виборола все можливе золото Кубка світу у змаганнях з бодифітнесу серед жінок та жінок-майстринь.
“Я ще ніколи не була на п’єдесталі такого престижного турніру, — каже Анастасія Воскресенська. — Почала займатися бодифітнесом лише у 35 років. Пригадую, основною мотивацією було повернути тіло до норми... Ні, пампушечкою я не була — важила 72 кілограми. Після семи років занять нині важу 69 кілограмів, але якість мого тіла дуже змінилася”.
“Анастасію зачепило за живе, що цьогоріч збірна України не залучила її до виступу на чемпіонаті світу у Південній Кореї, просунувши іншу спортсменку, яка зазнала невдачі, — каже Сергій Булах, президент Федерації бодибілдингу Запорізької області, тренер-консультант атлетки. — Це стимулювало її показати якнайкращий результат на Кубку світу. Вона — приклад того, що у 42 роки не пізно боротися за найпрестижніші медалі. Ця жінка дуже успішна: мама трьох дорослих доньок, фахова економістка, невдовзі матиме звання заслуженої майстрині спорту України, а в грудні захищатиме магістерську роботу і здобуде вчене звання магістра фізичного виховання та спорту”.
За словами тренера, Анастасія Воскресенська тренується щодня, а іноді і двічі на день. Має особливий раціон. “Спортсменка обмежує себе у вуглеводах, зовсім не їсть солодощів, акцент робить на споживанні риби та м’яса, — каже Сергій Булах. — А за три дні до початку змагання перестає пити воду, щоб вивести всю зайву рідину з-під шкіри — тоді максимально видно м’язовий рельєф”.
Тренер каже, що Анастасія Воскресенська тренується під обстрілами. “Від нашого спортзалу у Запоріжжі до орківських танків — приблизно 60 кілометрів, — розповідає Сергій Булах. — У нас раз у раз лунають сигнали повітряної тривоги і постійно прилітає щось вороже. Та Настя тренується, бо переконана: Україна має перемагати не тільки на фронті, але й у спорті”.
