На той час 28-річна Інеса Кравець вразила чи не всіх шанувальників спорту. На чемпіонаті світу у шведському Гетеборзі наша атлетка не лише взяла золоту медаль у секторі для потрійного стрибка, але й поставила світовий рекорд, побити який дотепер нікому не до снаги. Тодішній політ українки на 15,50 метра досі показують як взірець молодим спортсменам у всьому світі.
Після цієї звитяги легкоатлетка ще здобула олімпійське золото у 1996-му, виграла декілька турнірів, а потім зникла зі спортивного горизонту. Чим вона займається нині? “Експрес” поспілкувався з 53-річною Інесою Кравець.
— Iнесо, що змінилося у вашому житті одразу після встановлення цього рекорду?
— Був різкий спалах зацікавлення преси до мене, були навіть пропозиції змінити громадянство, але я їх відкинула. Зросла увага хлопців, але мене це не цікавило. Як і не цікавили інші тренери, які зголосилися зі мною попрацювати. А найбільше, що змінилося після Гетеборга, — це відчуття відповідальності. Тепер від мене очікували лише перемог, попереду була Олімпіада, і мене вже бачили на ній переможницею. Це дуже тиснуло і не давало права на слабинку. По суті, цей рекорд змусив мене працювати ще більше.
Цей рекорд змусив мене працювати ще більше.
— Минуло 25 років, але ніхто так і не перевершив вашого результату. Як гадаєте, чому?
— Ну, це в них потрібно запитати, чому вони так тренуються, що не можуть дострибнути. (Сміється). Хоча є спортсменка, венесуелка Юлімар Рохас, яка вже стрибнула на 15,41. От вона, гадаю, і зможе побити мій рекорд.
— Нині за світовий рекорд в олімпійських дисциплінах передбачено солідні премії. А як було раніше?
— Тоді вони теж були. Мені заплатили, якщо не помиляюсь, 50 тисяч доларів. Через рік я виграла Олімпіаду, і там теж дали 50 тисяч доларів плюс авто! Загалом, якщо проаналізувати мою спортивну кар’єру, у фінансовому плані вона вдалась.
— А чим ви займаєтесь нині?
— Після завершення кар’єри я народила доньку і цілковито присвятила себе її вихованню. Дитина почала грати у теніс, я постійно її супроводжую на турнірах. Зараз доньці 14 років, вона показує хороші результати.
— Невже вам, з такими титулами і таким досвідом, не хотілося працювати тренеркою?
— Ніколи не хотілося. У мене батько і мама — професіональні тренери. Я знаю всю тренерську кухню зсередини, і присвятити себе цьому не хотілося.
— Тобто після завершення спортивної кар'єри ви ніде не працювали?
— Ні. Мені дотепер виплачують стипендію за олімпійське золото, у межах 300 доларів на місяць, я на пенсії.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що наставники новачків прем’єр-ліги розповідають про секрети успіху своїх команд
