Олег Садик воював з 2014 року у складі добровольчих батальйонів за Мар’їнку, Піски, Широкине, пройшов Іловайський котел. До 24 лютого 2022-го жив разом із сім’єю в Маріуполі. З перших хвилин повномасштабного вторгнення захищав Україну у складі бригади “Азов”.
Олег народився у селі Леляки, що на Київщині. Закінчив школу в сусідній Семенівці. У школі брав участь у спортивних олімпіадах, зокрема з легкої атлетики, виборював медалі та призові місця. Вищу юридичну освіту здобув у Київському славістичному університеті за спеціальністю “правознавство”. Згодом продовжив навчання в Національній академії внутрішніх справ за тим же фахом.
“Пам’ятаю, як він захоплено розповідав мені про іспит з історії України, — згадує дружина воїна Стелла. — Його улюбленою темою було козацтво. Під час одного з іспитів Олегу випало саме це питання, і він так цікаво розповів про козаків, що викладач був у захваті. Мені здається, що у ньому жив козацький дух”.
На початку липня 2014 року Олег Садик пройшов триденний курс молодого бійця й одразу вирушив на фронт. “У батальйоні “Шахтарськ” Олегові дали псевдо “Молот, — розповідає його побратим із псевдо “Незнайка”. — Бо мав твердий характер”.
Олег познайомився зі своєю майбутньою дружиною Стеллою у Маріуполі в 2016 році. Дівчина виїхала сюди з окупованого Донецька. Стосунки молодої пари розвивалися стрімко. “Мій чоловік часто жартував: “У нас немає часу на довгі танці”, — згадує Стелла. — Ми створили сім’ю і вже за рік у нас народився син”.
Зранку 24 лютого 2022 року Олег Садик став на захист Маріуполя. Був командиром відділення групи розвідки спеціального призначення “Азов”. Тримав оборону на “Азовсталі”.
“Він завжди першим йшов у бій і своїм прикладом показував, як треба воювати”, — згадує його побратим із позивним “Ратник”.
18 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва “Молот” разом з іншими “азовцями” був вимушений здатися в полон. Спочатку окупанти тримали його в Оленівці, потім перевели у Донецьке СІЗО. 21 вересня, під час великого обміну полоненими, Олег повернувся додому. Лікувався у військовому шпиталі, проходив реабілітацію в санаторії.
“Через кілька місяців після полону Олег знову став у стрій, — каже побратим “Незнайка”. — Був командиром бойової групи, передавав свій колосальний досвід молодим воїнам і водив їх у бій”. За відмінну службу Олег був нагороджений низкою орденів, зокрема “За мужність” ІІІ ступеня.
В одному з боїв “Молот” дістав поранення, переніс дві операції. Але вже за тиждень знову був на передовій.
“У травні 2023-го “Молот” витягнув мене з автомобіля, який підірвався, — каже Ештон, побратим Олега. — Одразу надав першу домедичну допомогу, хоч і сам мав поранення руки. Як тільки я розплющив очі в лікарні, то перший, кого побачив, був Олег. Він сидів, усміхався і жартував про наші поранення”.
29-річний Олег Садик загинув під час бойового завдання у селі Мала Токмачка на Запорізькому напрямку.
