Ми продовжуємо знайомити читачів з журналістами “Експресу”. В минулих номерах ви могли читати інтерв’ю з Богданом Куфриком, Олею Піліщук, Юлією Голодригою, Лесею Ясинчук, Оленою Ковальською, Олегом Зубаруком. У цьому номері про себе розповідає Ірина Конторських, яка працює в “Експресі” вже 19 років (саме її фото прикрашає першу сторінку “Телеекспресу”).
“Дуже люблю свою роботу за те, що можу чути масу цікавої і важливої інформації з перших уст і ділитися нею з читачами, — розповідає Ірина Конторських. — Це професійна хвороба — дізнавшись новину, хочеться повідомити про неї ледь не весь світ!
Така манія іноді заважає спокійно відпочивати з рідними у відпустці, бо замість того, щоб засмагати на пляжі, я мчу на репортаж. Але я щаслива, що маю саме таку роботу”.
— Коли ти зрозуміла, що хочеш стати журналісткою?
— У школі. Пригадую, коли вчителька вголос зачитувала мій твір, а однокласники уважно слухали, у мене серце стискалося від щастя. Кортіло, щоби люди читали і слухали те, що я пишу.
— Знаю, що були у твоїй роботі містичні моменти... Розкажи про це читачам.
— Цього літа була у відрядженні на Полтавщині. Збиралася у Великі Сорочинці, де народився Микола Гоголь і де його хрестили. Хотіла дізнатися, чи справді на дзвінниці церкви тріснув хрест, щойно священник востаннє промовив ім’я майбутнього автора “Вія”. Зателефонувала попередньо до настоятеля храму. “Ласкаво просимо! — сказав мені. — Та чи відбудеться наша зустріч — лише Бог знає”.
Через два дні автобус, яким я їхала з Полтави у Великі Сорочинці, на трасі зіткнувся з іншою машиною і перекинувся. “Швидка” госпіталізувала пасажирів. Лише я відбулася синцями і забоями, дехто мав серйозні переломи... У Сорочинці я, на жаль, так і не дісталася, зате багато цікавого про класика дізналася у Диканьці — її Гоголь надзвичайно любив.
— Ти часто пишеш тексти на тему здоров’я. А сама дотримуєшся рекомендацій, які дають лікарі на шпальтах газети?
— Я ніколи не стала б переконувати читача в тому, у що сама не вірю. Тому, наприклад, написала матеріал про необхідність вакцинації проти дифтерії — і наступного ж дня потягнула рідних у сімейну амбулаторію. Написала текст про шкоду фастфуду — і сама його не вживаю. Так, моя сім’я відмовилася від ковбас, вудженини, маргарину, консервів, газованих напоїв... Навіть наш пес не їсть консервованого корму. Намагаюся готувати так, щоб у раціоні домінували овочі, крупи, на десерт запікаю яблука з корицею.
А загалом з інтерв’ю з розумними людьми я дізналася універсальний рецепт доброго здоров’я. Бути оптимістом — найдешевший і найдієвіший метод дбати про своє самопочуття, адже оптимізм допомагає долати стреси. Іноді сама дивуюся своїй стресостійкості.
— Поговорімо про сім’ю. Як твою роботу сприймають чоловік, донька?
— Рідні мусять терпіти мій ненормований робочий день. І бути першими, на кого я скидаю інформаційний вантаж. Приходжу додому — і з порогу про аварії, спалахи інфекцій, місію на Енцелад... Та сім’я до цього звикла.
— Знаю, що ти жити не можеш без собак. Iз чого почалася ця велика дружба?
— Якось я пообіцяла доньці подарувати песика — так у нас з’явилася такса. Прожила з нами 11 років! Потім ми знову взяли собаку тієї ж породи — бідолашна блукала вулицями... Дуже люблю такс. Ніколи не перестану дивуватися здатності собак любити своїх господарів просто так.
— Насамкінець розкажи, на яку екстремальну експедицію ти погодилася б заради репортажу? Полетіти на Марс, прожити зиму в Антарктиді, спуститися на дно океану? I яка в тебе найбільша професійна мрія?
— На Марс не полетіла б. На жаль, поки що планують подорож лише в один бік, тож я не зможу повернутися і розповісти, як там насправді (сміється). Океан, Антарктида — хоч завтра! Я мрію написати про те, що знайдено ліки проти невиліковної хвороби: універсальний препарат проти раку чи іншої тяжкої недуги. Хочеться повідомити новину, яка дасть надію тим, хто її, можливо, уже втратив.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як результати реставрації середньовічної картини здивували світ
