Володимир Сковородка служить у ДСНС 9 років. Активно бере участь у марафонах. У 2019 році біг 10 днів по 50 кілометрів з Ковеля у Київ, у 2020-му — з Дніпра у Київ, а у 2021-му — з Харкова у столицю. Цьогорічний ультрамарафон був найдовшим з тих, які долав чоловік.
— Ще до великої війни я планував забіг по Україні, але ідею довелося відкласти. Моя сім’я виїхала до Польщі через повномасштабне вторгнення росіян. Ця країна допомагає усім українцям, тому я думав, як можна віддячити полякам. Тоді вирішив, що можна пробігти з Києва до Варшави, що символізуватиме єдність між нами. Керівництво в ДСНС підтримало мою ідею і я почав забіг.
— Як вам вдалося подолати таку величезну дистанцію — 800 кілометрів?
— Я запланував щодня долати 61 кілометр, але вже під час забігу регулював відстань. Тож найменша денна дистанція була 49 кілометрів, а найбільша — 78.
Перші 10 кілометрів я біг без зупинки. Потім через кожні п’ять кілометрів зупинявся хвилин на 10, щоб відпочити та випити води. Вживав спортивне харчування. На такому раціоні я пробув декілька днів, а потім почав додавати і звичайну їжу. Ночував здебільшого у придорожніх готелях.
— Хто вас супроводжував під час забігу?
— Зі мною була команда супроводу — водій автомобіля, фізичний терапевт, керівник забігу (він контролював пройдену відстань), фотограф, відеооператор і ще один марафонець, який пробіг зі мною 7 днів поспіль по 50 кілометрів.
— Для того, щоб подолати ультрамарафон, потрібна хороша спортивна підготовка. Як ви тренуєтеся?
— Спортом я займався з дитинства, та в дорослому віці трохи закинув це. У 27 років згадав, що мріяв пробігти марафон. Почав бігати, займався у тренажерному залі. Тож фізичні навантаження та здорове харчування — ось і весь секрет.
— Які моменти за ці 14 днів ультрамарафону вам запам’яталися найбільше?
— Наш маршрут пролягав через Ірпінь, Бучу, Бородянку та Макарів. Я був на ліквідації наслідків російського вторгнення у Бородянці. Тепер, коли пробігав цими самими місцями, важкі спогади поверталися. Проте були й приємні моменти. В одному із сіл на Київщині я зустрів дідуся, який продавав яблука. Коли він побачив, що я біжу марафон, то пригостив мене. Я тоді подумав: “Людина пережила окупацію, але зберегла в собі людяність і щирість”.
— Під час марафону ви також збирали кошти на благодійність. Скільки вдалося назбирати?
— Ми планували зібрати два мільйони гривень на підводні дрони й металошукачі, необхідні рятувальникам для розмінування українських водойм. Тепер нам вже вдалося назбирати приблизно 600 тисяч гривень.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як навчаються діти на окупованих територіях
