Він не продає історію: колекціонер із Житомирщини дарує безкоштовні мандрівки у минуле

А створив його місцевий колекціонер Ігор Вишнівський, якого друзі називають Чапаєм. Хоч музей приватний, та відвідати його можна безоплатно. 

“Колекціонуванням я захопився ще хлопчиком, збирав обгортки від цукерок, машинки. У студентські роки в мене була одна з найбільших в Україні колекцій моделей легкових автомобілів. Всі у масштабі 1:43, — розповідає Ігор Вишнівський. — А ще збирав пластмасові моделі місяцеходів, танків, літаків. Та під час пожежі у будинку все це згоріло. То був болючий удар. Але я не опустив рук і знову взявся колекціонувати. Років десять тому зацікавився старовинними речами. Деякі купував, багато що приносили знайомі, друзі, сусіди. Тепер дарують і незнайомці, які дізнаються про моє хобі із соцмереж. Починав з апаратури, тоді додались інші речі. Я їх не реставрую, бо вважаю, що тоді втрачається цінність експоната”.

Напередодні великої війни Ігор Вишнівський збудував біля свого будинку спеціальне приміщення, яке й стало музеєм. Нині там зібрано понад тисячу експонатів, а ще чимало зберігає в ящиках, бо вільного місця на стелажах майже не залишилось.

“У мене велика колекція, їй могли б позаздрити найкращі технічні музеї Європи. Із дітьми я побував у багатьох таких, тому знаю, що кажу. Є в мене старі приймачі, статуетки, кераміка, книги, магнітофони, диктофони, телефони... З цікавинок — патефон 1963 року, який мені подарували друзі. Запускаю його, то досі працює. Є радіоприймач “Білорусь”, це 60-ті роки минулого століття, — каже колекціонер. — Зберігся касетний плеєр з 90-х японського бренду Futachi. Серед експонатів — телерадіо­ла “Ліра”. Це телевізор, радіо­приймач та програвач платівок, три в одному. Його випускали з 1967 року на Куйбишевському заводі. Маю у колекції альбом про завод “Прогрес”, книжку “Бердичівська трагедія”, видання про старий Бердичів. Найстарішим є фортепіано 1872 року, таких у світі лише три. Купив його в іншого колекціонера за чималу суму”.

Оглянути унікальний музей старовинної техніки може кожен охочий. Нерідко тут проводять шкільні екскурсії. Грошей за це пан Ігор не бере, а експонатів не продає. Зауважує, що відчуває від своєї справи велику втіху й прагне зберегти музей для наступних поколінь. І навіть готовий згодом передати власну колекцію рідному місту, якщо для неї знайдеться відповідне приміщення.