Це могла бути звичайна щаслива родина. Втім доля підготувала їй важке випробування... Восени 2020 року молода мешканка Львівщини вийшла заміж, народила дитину. Але невдовзі померла від раптової хвороби. І в стосунках між зятем і тещею щось зламалося: він став перешкоджати їй бачитися з маленькою донькою.
Розв’язати конфлікт тихо, по-сімейному не вдалося, жінка звернулася до суду. У позовній заяві зазначила, що чоловік покійної доньки забороняє приїжджати до онуки, ігнорує телефонні дзвінки та створює інші штучні обставини, які перешкоджають побаченням. Бабуся ж прагнула брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дівчинки, яка після пережитої трагедії стала для неї єдиною розрадою.
Колишня теща не просила аж занадто. Йшлося про спільний відпочинок внучки з бабусею протягом 15 днів влітку та 10 діб на зимових канікулах. Про спільне святкування дня народження дівчинки — за попереднім погодженням з її батьком, а також — про необмежене протягом 24 годин на добу спілкування через відеозв’язок. На думку бабусі, спілкування з внучкою сприяло б повноцінному її вихованню та розвитку. Зрештою, це передбачено законом: право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування зі старшими членами родини. Пустомитівський районний суд повністю задовольнив позов жінки.
Та батько дитини з цим вердиктом не погодився і намагався його скасувати. В апеляційній скарзі він посилався на те, що рішення суду незаконне та необгрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права, з неповним з’ясуванням обставин. Водночас чоловік зауважив, що не чинить жодних перешкод у спілкуванні бабусі з внучкою. Але вона начебто приїжджає до дитини без попередження, не узгоджуючи час зустрічі. При цьому створює конфліктні ситуації, які негативно впливають на психіку його малолітньої доньки. Наразі батько живе з дитиною у Чехії. Тому спільний відпочинок бабусі з внучкою впродовж 15 календарних днів влітку неможливий, враховуючи те, що канікули там нетривалі. Чоловік запевнив, що також воліє і сам кудись поїхати з дитиною під час канікул. А ще ж хоче завезти доньку до своєї матері. Крім того, він вважає, що необмежені протягом 24 годин на добу розмови з бабусею через смартфон негативно впливають на здоров’я дитини, яка повинна дотримуватися режиму дня та сну, навчатися, спілкуватися з друзями, відвідувати гуртки, гуляти на свіжому повітрі.
Утім і апеляція стала на бік позивачки. Лише скасувала безлімітні відеодзвінки, мотивуючи тим, що спілкування бабусі з внучкою не може бути необмеженим протягом 24 годин на добу. Тому суд другої інстанції визначив: відеозв’язок можливий лише з дотриманням режиму дня та відпочинку дитини.
Батько подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів нижчих інстанцій та закрити провадження у справі. Чоловік наполягав, що бабуся не довела факту створення їй перешкод у контактах з його дочкою. Тому, власне, й спору не існувало.
Але вища судова інстанція ці аргументи відхилила, зазначивши у своїй постанові, що право бабусі на спілкування з онукою підлягає захисту. І реалізації цього права не можуть безпідставно перешкоджати батьки або інші особи, з якими проживає дитина. Бо насамперед її інтереси слід враховувати при вирішенні таких спорів. Тож Касаційний цивільний суд Верховного Суду залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
До речі, українське законодавство передбачає ще один спосіб захисту прав бабусі на спілкування з онучкою — адміністративний. Вона мала право звернутися з відповідною заявою до органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, виклавши там обставини, що свідчать про перешкоджання ексзятя спілкуватися з онукою, й просити визначити способи участі у вихованні дитини (дні, години, формат зустрічей тощо). Та в цій ситуації орган опіки не зміг би відреагувати на таку заяву, адже батько разом із дитиною перебувають за кордоном.
