Глядачі полюбили цього харизматичного актора після виходу на екрани фентезі “Сторожова застава”. Потім були комедія “Секс і нічого особистого” та історична мелодрама “Віддана”... А в яких нових фільмах з’явиться 34-річний Роман Луцький?
— Романе, якщо не секрет, у яких проектах ви встигли знятись до карантину?
— До карантину? Останній мій фільм — “Безславні кріпаки”, де я виконую головну роль — Шевченка. Стрічка має вийти на екрани ще цього року. Мені самому не терпиться побачити, що вийшло. Адже за жанром це — пригодницький екшн. Там є бойові сцени: мій герой, наприклад, вправно махає мечем. (Усміхається). Думаю, глядачам буде цікаво глянути на Шевченка з такого ракурсу... Ні, страху перед прем’єрою у мене немає. Не було його і перед тим, як втілити на екрані таку постать. Абсолютно. Не розумію, чому я повинен був боятись зіграти Тараса Григоровича? Нехай і не в зовсім звичайній картині.
— Вам доводилось махати мечем і в “Сторожовій заставі”. Багатьох шанувальників цієї стрічки цікавить питання: чи з’явиться її продовження?
— Нам усім, акторам, цього дуже хотілось би. І люди, від яких усе залежить, при зустрічах не раз натякали мені, що, можливо, буде друга частина. Попри те, що минуло багато часу. Та це не така вже й проблема... Наразі ж фани “Сторожової застави” можуть переглянути чотирисерійну режисерську версію фільму, яку виклали на одній з онлайн-платформ.
— А загалом, як швидко, на ваш погляд, відновиться українська кіноіндустрія?
— Знімальний процес уже відновили, але... Говорити про нашу кіноіндустрію загалом я не беруся. Адже, якщо ще два роки тому ситуація була більш-менш прогнозована, то тепер — ні. І це не пов’язано навіть із карантином. (Кабмін суттєво урізав державне фінансування українського кінематографа. — Ред.). Так, я за те, щоб фільми окуповувалися у прокаті. Проте не слід забувати, що для “нормальних держав” кіно — це іміджева сфера, яка так чи інакше потребує вливань.
Звичайно, хочеться залишатись оптимістом. Тому що я — український актор і не маю бажання нікуди виїжджати. Хочу працювати в рідній країні та рідною мовою. Нині ж це може стати проблемою. До речі, добре пам’ятаю, коли в 2011 — 2012 роках, до Євромайдану, я приїздив у Київ і мені пропонували вивчити російську, причому без акценту, щоб зніматися хоча б в якихось ролях. Ось цього я найбільше боюся.
У 2011 — 2012 роках, до Євромайдану, я приїздив у Київ і мені пропонували вивчити російську, причому без акценту, щоб зніматися хоча б в якихось ролях. Ось цього я найбільше боюся.
— Що нового у вас в театрі? Коли я телефонував під час карантину, ви казали, що репетируєте онлайн...
— Так, ми проводили репетиції у мережі. Спочатку були певні незручності, але потім усі звикли і майже не помічали, що це відбувалося онлайн. Абсолютно. (Усміхається). Сьогодні ж репетиції проходять “вживу”. З Жулем Одрі (головний режисер Iвано-Франківського драмтеатру. — Ред.) готуємо “Гоголь-кабаре” за кількома творами нашого класика. Коли ж відбудеться прем’єра — наразі невідомо... До речі, цьогоріч — 15 років, як я прийшов у театр. Навіть не віриться, що так багато часу вже минуло. (Сміється).
— Це правда, що ви свого часу могли художником стати, а не актором?
— Так. Я навіть займався трішки з одним художником, готуючись до вступу у виш. Однак не мав базової освіти, й мене налякали: “В інституті ти пастимеш задніх”. (Усміхається)... Нині ж не жалкую, що подався на акторський. Я дуже люблю свою професію і з кожним роком вона все більше й більше приносить мені задоволення. От.
— I все ж, під час карантину, випадково, не взялися за старе? Маю на увазі — за пензлі...
— Ні. (Усміхається). На карантині я багато читав та дивився серіали. Нарешті переглянув “Ігри престолів”... А ще перетворив свої два балкони на квітучий мистецький простір. (Сміється). Ми насадили там страшенно багато квітів. Та, мабуть, я не один такий оригінальний... Але до пензля не повертався.
— А домашніх улюбленців маєте, Романе?
— Так, кота тайської породи. Він не має сталого прізвиська. Воно час від часу змінюється, залежно від того, який фільм я переглянув. (Усміхається). А в дитинстві у мене були і собаки, і коти. Тож я не можу сказати, кого з тварин люблю більше. Просто з псом треба гуляти, а кіт гуляє сам. (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із Софією Андрухович
