“На карантині, як при окупації чи на війні: люди відкриваються з іншого, потаємного боку. Розумні виявляються немудрими, хоробрі — боягузами, порядні — підлими мародерами. Це — добре. Краще знати правду, ніж носити рожеві окуляри”, — переконана лауреатка Шевченківської премії.
— Галино Василівно, письменники, з якими доводилось останнім часом спілкуватись, кажуть, що для них карантин виявився дуже плідним. З’явились нові романи, вірші, есе... А наскільки результативно ви провели цей час?
— Плідно, як ви кажете, карантин могли провести ті письменники, які до того гастролювали й фестивалили, а я рідко й неохоче їжджу на виступи. Хіба що туди, де може бути вдячна аудиторія. Туди, де чекають мене, а не будь-кого. Наприклад, у сільські школи... Тож під час карантину я писала, як завжди.
— Десять років тому ви стали лауреатом Шевченківської премії. Як нині — з відстані часу — сприймаєте цю відзнаку?
— Нормально сприймаю, як і тоді. Але кожного разу зіщулююсь, коли мене називають лауреаткою. Відколи в нас цю премію почали давати за блоги, написані лівою ногою, чи нахабну кон’юнктуру загалом талановитим людям... Принаймні це вже позаду, як перегорнута сторінка.
Учора ж, коли я побачила список номінантів на премію Михайла Коцюбинського, мені захотілось випити валер’янки. І стало страшенно шкода геніального письменника, чиїм ім’ям прикриють котрогось із графоманів... Направду, в нас у літературі сьогодні золотий час графоманів, позаяк не існує критики.
— Чи не зазіхали на ваші твори кінорежисери? I що би ви як автор хотіли побачити — рано чи пізно — на екрані?
— Господь милував. Я не хочу, щоб мені сценарій писав хтось на кшталт Кокотюхи, як це трапилось із романом “Століття Якова” (Володимира Лиса. — Авт.), і що з того вийшло, всі знають. Я не проти німого фільму. Наші актори, як відкриють рота, то вся магія кіно зникає. Найгірше те, що в автора забирають текст і гвалтують у неприродний спосіб.
Наші актори, як відкриють рота, то вся магія кіно зникає.
— Цікаво, як би ви продовжили речення: “Ви не повірите, але я...”?
— Часом перетворююся на зомбі. Правда, не завдяки телевізору, а коли шукаю декілька днів якесь прізвище в метричних книгах. Раніше — в архіві, а тепер маю доступ до електронного ресурсу. Причому воно не так уже й мені потрібне, бо уява перекриє все... Щось у тому є нездорове, я розумію. Це нова в мені риса.
— Перед нашим інтерв’ю ви написали мені, що багато нині мандруєте. Якщо не секрет, де були та що бачили? I куди б хотілося, але наразі “не можна”?
— Насамперед я відвідала місця, які мають стосунок до моєї майбутньої книги, бо люблю все бачити на власні очі.
Замість родинної поїздки в Іракський Курдистан довелося їхати в Оптимістичну печеру. Ну що ж, тепер я маю дещо екстремальний досвід і знаю, як виглядає абсолютна темрява. І я повернула собі смак до відкриттів, коли допомогла знайти давнє городище на горі Ратай у моєму Урожі. Стежок там немає і майже праліс...
Попереду ще багато інших мандрівок, які повинні підтвердити мої гіпотези. Я хочу відвідати в майбутньому столицю дервішів у турецькому місті Конья, де свого часу також було Хеттське царство. І ще колись піднятись на одне плато в Албанії, куди не змогла потрапити минулого року.
— Наскільки, на ваш погляд, ситуація з коронавірусом змінила нас усіх? Які тут “плюси” та “мінуси” ви бачите, Галино Василівно?
— Це, як при окупації чи на війні: люди відкриваються з іншого, потаємного боку. Розумні виявляються немудрими, хоробрі — боягузами, порядні — підлими мародерами. Це — добре. Краще знати правду, ніж носити рожеві окуляри. Про це ще писав давньоримський філософ Тит Лукрецій Кар. У його “Природі речей” є цілий розділ, присвячений моровиці.
Два роки перед тим я написала невелику розвідку про епідемію холери в Галичині в 1831 році, яка забрала 11 — 14 відсотків життів, тому швидко зорієнтувалась у всьому. Адже дії влади і населення ті самі, що й тоді...
Інфекцію важко переносять люди з ослабленим імунітетом, які бояться сонця, свіжого повітря і руху. Дехто просидів три місяці в квартирі, потім вийшов та відразу захворів. Про психічні розлади взагалі мовчу, бо суспільство вже давно страждає на біполярні розлади, параною та розумову відсталість, що яскраво демонструє на кожних виборах.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Гайтаною
