Цьогорічне Різдво перше в Олежика — 16-ї дитини у сім’ї пані Галини та пана Веніаміна. Хлопчик народився наприкінці року — з вагою 3400 грамів та зростом 54 сантиметри. Разом з мамою він уже вдома. Тож тепер у домі багатодітної родини у селі Добрячин під Червоноградом, що на Львівщині, — ще більше усмішок, любові і... гамору! “Тиша в нашому домі буває рідко”, — сміється пані Галина.
Новонародженого назвали Олегом на честь лікаря, який приймав пологи. “Я допоміг пані Галині народити 11 дітей, тож ми з нею добрі друзі, — каже Олег Данков, завідувач пологового відділення 3-ї міської клінічної лікарні Львова. — Перші 15 пологів у жінки були природними, 16-та дитина з’явилась на світ за допомогою кесаревого розтину — до цього були медичні покази. П’ять днів мама з хлопчиком провели у лікарні, після цього їх виписали додому”.
“Я НАВІТЬ УЯВИТИ НЕ МОГЛА, ЩО МИ СТАНЕМО СІМ’ЄЮ”
Пані Галині та панові Веніаміну — 42 роки. Вони познайомились, коли обом було по 12 літ. “Мій чоловік — родом із Закарпаття, а одна з моїх сестер вийшла там заміж, — розповідає жінка. — Познайомившись з Веніаміном, я навіть уявити не могла, що через десять років ми станемо сім’єю! Правду кажучи, спершу я його навіть трохи боялась, він видавався дуже суворим. Та потім пізнала його ближче і побачила, яка це добра людина”.
Пані Галина та пан Веніамін — з багатодітних родин: у жінки було семеро братів та сестер, а в чоловіка — десятеро.
“А в нас — уже 16 дітлахів, усі народжені рік за роком. Друзі називають наших діток “горошинками”, — з усмішкою каже пані Галина. — Найстарший син, Павло, уже не живе з нами, працює у Львові. Головна моя помічниця — 17-річна донька Аніта. Синові Якову — 16, доньці Єлизаветі — 15, Тавіті — 13, Лоїді — 12, Даниїлу — 11, Матвію — 10, Веніаміну — 8, Галині — 7, Євнікії — 6, Семену — 5, Рувиму — 4, Маркові — 3, Руфіні — 2. А Олежику поки лише три тижні.
Знаєте, часто питають, чи ми сподівались, що матимемо стільки дітей. Щиро кажу — ні, не сподівались. Діток приймаємо як благословення Боже — стараємося жити на догоду Господу, щоб Він був задоволений нашим життям”.
“ЧОЛОВІК КОНТРОЛЮЄ, ЧИ Я ВСТИГЛА ПОДРІМАТИ ВДЕНЬ”
Певний час родина жила у Червонограді. Потім перебрались у село Добрячин, яке, можна сказати, на околиці міста. Має власний будинок — на 6 кімнат. “Біля хати є маленька ділянка, садимо там зелень, моркву, буряк — аби мати свіженьке. А от картоплю на зиму купуємо, бо вирощувати її нема де, — розповідає жінка. — Біля будинку я засадила, де могла, трохи квітів — це моя велика любов”.
Прокидається сім’я приблизно о 7-й ранку. Мама береться готувати сніданок — зазвичай молочні каші. А тато зі старшими дітьми молиться та читає Біблію. Діти снідають і розходяться на навчання, а батько йде на роботу. Вдома залишаються лише найменші дітлахи — з мамою. Після сніданку малятка бавляться.
“Я у той час на кухні готую обід, — каже мама багатодітної родини. — Коли він готовий, виходимо на прогулянку. На обідній сон вкладаю малят спати, стараюсь і сама лягти — це ж і мій час перепочити. До речі, чоловік це контролює — може наперед зателефонувати і запитати, чи лягаю подрімати. Піклується, аби я встигала відпочити. Далі дітки повертаються зі школи — не всі разом, а почергово, адже мають ще заняття у музичній школі за різним графіком. Єлизавета і Галина у нас — піаністки, Яків грає на кларнеті, Лоїда — на скрипці, Матвійко і Даник — на трубі, Веніамін — на акордеоні. Оркестр майже укомплектований!”
Після обіду школярі роблять уроки. “Дівчатка у мене дуже самостійні — виконують завдання без нагадування. А от хлопців іноді треба заганяти до книжок та зошитів, — сміється жінка. — Вже увечері чоловік перевіряє щоденники дітей та виконання завдань”.
До речі, пан Веніамін працює на будівництві. “Раніше я пробувала підзаробляти — шила на замовлення, — каже пані Галина. — Та бувало, що ніч за роботою не спала, тому дуже втомлювалась. Чоловік наполіг, аби більше відпочивала. Нині шию лише для своєї родини — дуже люблю “фемілі лук”, це коли всі одягнені в одному стилі. Купити стільки однакового одягу ми б не змогли, це дорого, а от пошити — набагато дешевше”.
“ПЕРЕМО ОДЯГ ЩОДНЯ ПО ДВА-ТРИ РАЗИ”
“Ми любимо свіже, тому варимо на один день, рідко коли щось залишається на наступний, — каже жінка. — Перша страва у нас зазвичай борщ чи суп (варю одразу 7 літрів). Друга — картопля, макарони, гречка, рис чи інші крупи, до них — м’ясце. А як смакують дітям вареники! До речі, старші дівчата люблять пекти, тож булочки в нашому домі є частенько. Рецепти шукають в інтернеті, експериментують.
Загалом діти допомагають мені на кухні, від старших — серйозніша поміч, а від менших — дрібніша: хтось картопельку подасть, хтось у каструлю кладе — так і даємо раду. А Веніамін іноді сам собі готує, у нього хворий шлунок, тож мусить харчуватися дієтично”.
Варити на таку велику сім’ю треба чимало. “За місяць ви трачаємо від 10 до 15 тисяч гривень на продукти, — каже пані Галина. — Великий мішок борошна, стільки ж цукру — цього нам вистачає на місяць. Через знайомих купуємо м’ясо — з нього, до речі, робимо або домашню ковбаску, або якісь заготовки. Буває, беремо цілу свиню. А от молочні продукти купуємо у магазині.
На харчі грошей завжди вистачає. Серйозніші покупки іноді відкладаємо — деколи треба почекати, аби зібрати гроші, і вже тоді можна оновити одяг. Але, знаєте, скаржитись — це не про нас. Ми з усім даємо собі раду!”
Прибирання у родині — теж спільна справа. Школярі прибирають за собою — кожен має свої полички у шафі та місце для шкільного приладдя, молодші — складають іграшки.
Пральна машинка у багатодітної родини — одна, на 8 кілограмів. Прати, кажуть, доводиться щодня, і то по дватри рази!
“НАЙКРАЩЕ ВИХОВАННЯ — ГІДНИЙ ВЛАСНИЙ ПРИКЛАД”
Питаю пані Галину, що найважче у багатодітному батьківстві. “Коли хворіють діти, — відповідає вона. — Були у нас дуже складні ситуації. Якось одночасно захворіли на кір 11 дітей. Інфекцію принесли з поліклініки, коли проходили медогляд з дитиною, яка мала йти до школи. Дуже важко було...”
“А чи сварятьс я дітлахи?”
“Звісно, без сварок не минає, — каже пані Галина. — Іноді доводиться мирити дітей. Ми виховуємо їх у любові та порозумінні, на цьому й наголошуємо під час примирення.
Знаєте, ми не вважаємо себе ідеальними. Ми — люди, які можуть помилятись. Але ми прагнемо бути кращими. Вважаємо, що гідний власний приклад — найкращий у вихованні дітей. Словами можна сказати багато — ось так і так потрібно робити, але якщо ти сам не виконуєш чогось — чому дитина повинна?”
Ми спілкуємось з пані Галиною напередодні Різдва, тож запитую її і про святкування в родині. “На Святвечір у нас на столі необов’язково 12 страв, але кутя є завжди, діти її дуже люблять, — розповідає пані Галина. — На Різдво ми традиційно збираємось у моїх батьків усією родиною”.
Насамкінець пані Галина вітає всіх читачів “Експресу” з новорічно-різдвяними святами. “Мирного неба, здоров’я, злагоди у сім’ях, любові одне до одного, — бажає вона. — Любіть Бога, і Він даруватиме вам своє благословення!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також найоригінальніші рецепти куті з різних куточків України
