Відважний захисник родом із Самбора, що на Львівщині, врятував побратимів, віддавши своє життя за них. За особисту мужність і героїзм підполковникові Ігорю Дашку присвоєно звання “Герой України”. Посмертно.
Військовій справі Ігор Дашко віддав більше як половину свого життя. Закінчив академію Державної прикордонної служби в Хмельницькому. “Був досить серйозний відбір на навчання, але Ігор ретельно підготувався і йому вдалося вступити з першого разу”, — розповідає товариш загиблого Ростислав Гук.
Отримавши офіцерські погони, Ігор Дашко розпочав службу в Маріуполі. Там же познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
“Наша перша зустріч була дуже романтична — це сталося на день святого Валентина. Я працювала у хлібному кіоску, Ігор купував паляницю. Ігор виявив бажання познайомитися, — розповідає Ольга Дашко, дружина захисника. — Красивий, добрий, порядний, він мені одразу сподобався. Ще й мав оригінальну зачіску — козацький оселедець. Два роки ми зустрічалися, а потім побралися”.
У 2011-му Ігоря перевели до Західного регіонального управління ДПСУ, тож сім’я переїхала до Львова. А після 2014-го він став їздити в зону АТО у відрядження. “Щоразу ми молились, аби повернувся живий...” — каже Ольга.
За місяць до російського вторгнення Ігор Дашко перевівся на службу назад до Маріуполя. Наприкінці літа в офіцера мав закінчитись контракт, він планував вийти на пенсію.
“Та не судилося, — крізь сльози каже дружина. — Ігор воював пліч-о-пліч з бійцями “Азову”. Після того, як Маріуполь оточили рашисти, ми спілкувались рідше. Та в тих розмовах, які були, чоловік постійно наголошував, що щасливий захищати Батьківщину, заспокоював нас”.
9 квітня підрозділ Ігоря Дашка тримав оборону проти переважаючих сил противника, та ворог почав прорив. Ігор прикривав відхід побратимів на запасні позиції. Тоді отримав важке поранення — був ризик, що його візьмуть у полон, а рашисти захоплять радіостанцію з нашими воїнами. Аби не дозволити цього, чоловік прийняв найважче рішення — підірвати себе.
“Останні слова, які пролунали від нього у радіоефірі, були: “Слава Україні”, — каже дружина військового. — На жаль, поховати Ігоря досі не вдалось, бо не знаємо, чи вивезли з Маріуполя саме його тіло. Ми здали ДНК, чекаємо на експертизу”.
Останні слова, які пролунали від нього у радіоефірі, були: “Слава Україні”
Дізнавшись героїчну історію прикордонника, один із львівських забудовників подарував сім’ї підполковника квартиру в багатоповерхівці...
Родина пишається воїном і разом з тим відчуває порожнечу. “Тато був найкращим у світі. З ним завжди було весело. Я за ним дуже сумую, — мовить 18-річна Марія Дашко, донька Героя України. — Тепер він мій янгол-охоронець”.
“Ігор завжди казав, що найбільший ворог України — росія”, — каже Ростислав Гук.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як в Україні карають ухилянтів?
