Волонтерський центр “Дніпровські бджілки” запрацював у 2023 році. На поклик серця сюди приходять люди різного віку. Лише за минулий рік вони сплели майже дві сотні маскувальних сіток.
“До великої війни я працювала адміністраторкою в салоні краси. У перші дні вторгнення, як і більшість дніпрян, почувалася розгубленою, — розповідає Олександра Перетятько, кураторка волонтерського руху. — А потім вирішила свою злість на ворога акумулювати в підтримку армії. Побачила оголошення, що запрошують охочих плести маскувальні сітки. 5 квітня 2022-го почала займатися цією справою. Ми використовували всі можливі матеріали. Брали речі із власної шафи, закуповували у секонд-хендах, тяли на смужки і плели. З кожним разом набували досвіду, адже нас постійно консультували військові. Зрештою я вирішила очолити спільноту, яка займається плетінням сіток. Так із 2023 року запрацювали “Дніпровські бджілки” — назва символічна, адже всі ми трудимось, як у вулику. Наша волонтерська організація неофіційна, без юридичного статусу, але всіх об’єднала любов до України та бажання бути корисними у цей важкий для держави час”.
Наразі команда “Дніпровських бджілок” — це 20 — 25 осіб, майже всі жінки, працюють щодня у фоє адмінприміщення. Вони не лише плетуть маскувальні сітки, “кікімори”, але й шиють нашоломники, подушки, килимки, спідню білизну, в’яжуть теплі рукавички.
“Половина нашої команди — це внутрішньо переміщені особи з Донеччини, Луганщини, Запоріжжя, Херсонщини, Дніпропетровщини. Середній вік “бджілок” — за 60-ть. Найстаршій волонтерці — 84 роки, це Ольга Прохорівна. На жаль, нещодавно вона впала та зламала руку, тому нині лікується, — провадить далі співрозмовниця. — Взимку у приміщенні було мінус один, то все одно приходили на дві-три години. При цьому й світла не було, працювали при свічках, а грілися гарячим чаєм з термосів.
За час роботи ми сплели 1230 маскувальних сіток різного розміру — від 25 до 225 квадратних метрів! Над останньою десь два тижні працювали. Тепер, на весну, плетемо сітки із спанбонду коричневого та оливкового кольорів. Це тканина коштовна, тож, щоб придбати її, влаштовуємо лотереї, долучаємо рідних і друзів. Потреба у таких маскувальних сітках величезна, тому черга на них — понад два місяці.
Виготовляємо і тенти, для них також підбираємо відповідний колір, зазвичай то піксель. Зшиваємо спанбонд на машинці і по периметру нашиваємо паски, щоб зручно було такий тент натягнути і прив’язати. Бійці часто маскують ними від ворога об’єкти, техніку. А ще робимо маскувальні сітки з перфорацією (отворами) — це спеціальне камуфляжне покриття, яке складається з основи та вплетених у неї смуг тканини або плівки. Перфорація забезпечує кращу терморегуляцію, зменшує вагу виробу та розмиває контури техніки чи споруд, отож вони стають непомітними для ворожих дронів та розвідки. Працюємо злагоджено. Дехто робить заготовки, хтось шиє тенти, решта — плете маскувальні сітки та “кікімори”. Найбільше радіємо, коли бійці висловлюють подяку, кажуть, що наші вироби врятували життя й техніку. У багатьох з нас рідні та близькі на фронті. Мій чоловік також став до війська, тому повсякчас молюсь за нього та чекаю додому з перемогою”.
За словами волонтерки, “Дніпровські бджілки” спинятися не планують, працюватимуть, скільки буде потрібно. “У нас багато людей з окупованих територій, їм дуже болить те, що втратили дім, і своєю працею вони хочуть наблизити звільнення рідних сіл та міст, — зауважує Олександра Перетятько. — А ще це можливість відвернути тривожні думки, поспілкуватись. Навіть коли Дніпро переживає чергову страшну атаку вночі, на ранок жінки приходять і — мерщій до роботи. Бо нашого духу не зламає ніхто”.
