Більшість громадян у повсякденному житті спілкується українською. Однак, як свідчить опитування дослідницької компанії Gradus, не бракує і тих, хто послуговується російською або використовує обидві мови паралельно. До того ж українці доволі часто споживають російськомовний контент.
— Яка частка українців спілкується українською у побуті? Чи змінилася ситуація після повномасштабного вторгнення РФ? — питаємо у соціологині, засновниці та директорки компанії Gradus Євгенії Близнюк.
— Якщо говорити про повсякденне спілкування, то нині 62% опитаних використовують українську (завжди або переважно), 17% — російську, ще 19% — двомовні. Насправді мова не є однорідною в різних середовищах. Українська значно сильніше представлена у публічному просторі: на роботі, у навчанні, в офіційній комунікації. Водночас у приватному середовищі, у родині зміни відбуваються повільніше, адже там зберігається інерція звички.
За останні чотири роки ми бачимо чіткий зсув у бік української мови, але він нерівномірний. Молодші аудиторії частіше свідомо переходять на українську після лютого 2022 року, люди середнього віку адаптуються швидше, а старші групи більш схильні зберігати попередні мовні моделі. Важливо розуміти: мовна трансформація — це не одномоментне рішення, а процес, який рухається від публічного до приватного. І він уже запущений.
— А який відсоток людей досі переглядає відео, новини чи фільми російською?
— Російськомовний контент споживає нині 71% українців. Це дуже високий показник, і він пояснюється не так ціннісним вибором, як доступністю, звичкою та масштабом пропозиції. Водночас спостерігаємо й позитивну динаміку: 51% українців уже почали споживати україномовний контент частіше. Причому перехід у медіаспоживанні відбувається швидше, ніж у живому спілкуванні, і це важливий сигнал для ринку.
Український контент сьогодні має сформований запит, але він дуже чутливий до трьох факторів: доступності, якості та формату. Люди готові обирати українське, якщо воно не потребує додаткового зусилля і конкурує на рівні емоції та зручності. Щоб зменшити вплив російськомовного контенту, працювати має не заборона як така, а системне нарощування альтернативи. Йдеться про масштаб виробництва, присутність на платформах, а також про роботу з алгоритмами та дистрибуцією. Власне, це конкуренція за увагу. І в цій конкуренції виграє той контент, який швидше входить у споживання, краще відповідає емоційному стану людини та є під рукою в момент вибору.
— Тут значення має не так відсоток тих, хто говорить українською чи споживає україномовний контент, як те, куди ми рухаємося, — зазначає координатор руху “Простір свободи” Тарас Шамайда. — Якщо частка людей, які послуговуються державною, рік у рік неухильно зростає, то ми рано чи пізно мали б дійти до нормальної україномовної України без впливу мови держави-агресора. Але проблема в тому, що цей процес, на жаль, не лінійний. Після певних хвиль переходу на українську, як-от у 2022 — 2023 роках, відбувається не дуже помітний, але все-таки рух назад. І він зачіпає найбільші міста, зокрема молодь. Тобто йдеться не про те, що якісь старші люди, які жили в радянський час, за інерцією розмовляють російською. А про те, що це роблять ті, хто народився в незалежній Україні. Для прикладу, у Києві найбільш русифікована група населення — підлітки. І в тому, що ця зросійщеність відтворюється у кожному поколінні, — найбільша загроза.
