Сподіватися на швидке закінчення загарбницької війни Росії проти України шляхом переговорів не варто — таку думку висловив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. “Ця війна закінчиться лише тоді, коли одна зі сторін вичерпає свої військові або економічні ресурси”, — переконаний він.
Не прогнозують припинення російської агресії цьогоріч і керівники п’яти європейських розвідувальних служб. “Дональд Трамп заявляє, що переговори за посередництва США наблизили перспективу угоди, та Росія насправді не хоче швидко закінчувати війну, — кажуть топрозвідники. — Москва використовує переговори зі США задля скасування санкцій та укладення бізнес-угод”.
Водночас європейські високопосадовці вважають, що, попри значні дипломатичні зусилля США задля мирної угоди, війна Росії проти України може тривати ще від одного до трьох років. Песимістичну заяву щодо прогресу в мирному процесі зробила, зокрема, прем’єрка Італії Джорджа Мелоні. “До вирішення головного питання — територіального — ще дуже далеко”, — певна вона. А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський зазначив, що такі “колоніальні війни зазвичай тривають близько десяти років”. Тож чи справді шансів на досягнення миру найближчим часом немає?
— Дивно чути заяву Сікорського, адже нинішня війна Росії проти України — це не класична колоніальна війна, — зауважує політолог Володимир Фесенко. — Це зовсім інша війна, де воюють не метрополія з колонією, а дві суверенні держави. В однієї є імперські амбіції, інша захищає свою незалежність. Так само мене дивує висловлювання Мерца. За його логікою, ми маємо програти. Тому що у війні на виснаження більше шансів у Москви, а не в Києва. За деякими оцінками, Росії вистачить ресурсів вести приблизно таку саму війну, як нині, ще на 2 — 3 роки. Ми ж залежимо від зовнішньої підтримки.
Що ж до розвідслужб, то там працюють люди. І вони роблять висновки з того самого, що й аналітики, які не працюють у розвідці. Логіка приблизно однакова: війна вже триває чотири роки, Путін не має наміру її закінчувати. До слова, ті самі розвідки, які нині кажуть, що війна затягнеться, у 2022 році говорили, що ми програємо за декілька тижнів, якщо не раніше.
— Модель виснаження сторін у нашій ситуації не зовсім працює, — додає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Тому що ми отримуємо величезну зовнішню допомогу, без якої не спроможні вистояти. А можливості Росії продовжувати війну великою мірою залежать від торгівлі з Китаєм, Індією, Туреччиною, іншими країнами Середньої Азії, Кавказу і так далі. Якщо брати за основу цю модель, то можна вважати, що Україна виснажилася ще у 2022 році. Але ми досі ведемо бойові дії, а Росія не може перемогти.
Історичні приклади свідчать, що такого типу міжнародні війни тривають у середньому 30 років. А наша війна є регіональною з погляду географії і міжнародною — слава Богу, поки що не світовою — з огляду на кількість втягнутих у неї гравців. Це не війна суто Росії проти України чи України проти Росії. Це війна української коаліції проти російської. У нашому випадку відлік війни варто починати не з 2022 року, а з 2014-го чи навіть з 2008 року, коли Росія вторглася до Грузії. Українсько-російська війна — це частина глобального протистояння, в межах якого відбувається зміна монополярного світоустрою.
— В озвучених прогнозах немає лінійної логіки, — зауважує доктор політичних наук Петро Олещук. — Лінійна логіка була б, якби якась сторона мала вагому перевагу й можна було порахувати, коли вона здобуде перемогу. У нашій ситуації військові фактори не вирішальні. Значно важливіші політичні й економічні фактори. А тут невизначеність. Бо, з одного боку, ми не знаємо реального стану російської економіки, з другого — Україна дуже залежна від європейських партнерів, і невідомо, в яких обсягах та формах вони нас далі підтримуватимуть.
Днями очільник Мюнхенської безпекової конференції в одному з інтерв’ю обмовився, що європейські політики начебто зацікавлені в тому, щоб війна тривала якомога довше. Тому що її завершення означатиме безпосередню військову загрозу для ЄС з боку Росії. Як на мене, заяви європейських чиновників та канцлера Німеччини цілком вписуються у цю схему. Вони просто бояться зазирнути в очі російській загрозі й вважають, що поки українці якось воюють із росіянами, то їм нічого не загрожує.
— Чим можна пояснити розбіжність у прогнозах адміністрації Дональда Трампа, яка сподівається на закінчення війни до літа, та європейських посадовців?
● В. Фесенко:
— У Трампа є інтерес завершити переговори. Це не прогнози, не очікування, а бажання закінчити війну. Адміністрація Трампа не вперше озвучує якісь дедлайни — йшлося вже про 24 години, про два тижні й про інші терміни. Поки що Дональд Трамп не намагається тиснути на Путіна. І не варто сподіватися, що будуть якісь зміни перед проміжними виборами до Конгресу. Це питання внутрішньоамериканської політики. Трампа більше цікавить 250-річчя створення США (Америка відзначатиме ювілей 4 липня 2026 року. — Авт.). Тому він хоче завершити війну до червня.
Хай там як, але стосунки Трампа й Путіна — це нестандартний чинник, який неможливо спрогнозувати. Очевидно, що Трамп дуже важливий для Путіна. Заради Трампа Путін готовий іти на певні поступки. Поки що не на принципові, а на дрібні. Якби не було Трампа та його бажання завершити війну, то не було б переговорів у Женеві чи в Абу-Дабі. Переговори могли б бути, але на російських умовах. Трамп хоче завершити війну, а Путін хоче домовитися з Трампом. Цей чинник хоч і суто суб’єктивний, навіть психологічний, але працює. І як він працюватиме далі, ми достеменно не знаємо.
— Як вважаєте, скільки ще може тривати війна? Які можливі варіанти розвитку подій?
● Р. Бортник:
— Моделювання, яке проводив Український інститут політики, каже про те, що з імовірністю 70 — 75% війна завершиться у період з 2028-го по 2030 рік. Це моделювання передбачає як аналіз виснаження сторін та їхніх союзників, так і політичні процеси у світі, передусім вибори, зміну політичних трендів, парадигм тощо.
На жаль, нині мир неможливий без болючих поступок сторін. А ні Україна, ні Росія категорично не згодні йти на будь-які серйозні компроміси. І США не готові сприяти сторонам — умовно кажучи, гарантувати безпеку Україні, пролобіювати наш вступ до ЄС, зняти санкції з Росії тощо. Тому переговори тривають.
— Думаю, є шанс до осені вийти на угоду, яка дасть нам впевненість, що війна не повернеться швидко, — каже керівник Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Петренко. — Але це можливо лише за умови потужного тиску з боку США і Європи на Російську Федерацію та на країни, які допомагають їй обходити санкції. Ціна продовження війни для РФ має бути значно вищою, ніж ціна готовності йти на припинення вогню. Якщо ж до осені домовитись не вдасться, то наступне вікно можливостей з’явиться, вочевидь, нескоро.
● В. Фесенко:
— На сьогодні немає жодних передумов для завершення війни. І як мінімум у найближчі місяці таких передумов не буде. Ніхто не знає, коли закінчиться війна. Але на її припинення можуть вплинути різні чинники. Передовсім ситуація на фронті. Отут я, на відміну від Сікорського і Мерца, можу покликатися на історичний досвід, а не на вигадані теоретичні концепції. Якщо протистояння тривале, тоді або одна сторона виграє з часом, або війна заходить у глухий кут. За умови, коли є рівновага військових ресурсів та розуміння, що жодна сторона не перемагає, починаються мирні переговори. Вони можуть тривати не один рік, але врешті-решт закінчуються угодою про припинення вогню. Зазвичай по лінії фронту. Так закінчилась Корейська війна і війна між Іраном та Іраком. Таким може бути один із варіантів закінчення російсько-української війни.
Фото facebook.com
Вплив тут також матиме внутрішня ситуація в Україні чи у Росії. Для нас дуже важливий чинник — зовнішня підтримка. Буде зовнішня підтримка — зможемо вистояти. Не буде зовнішньої підтримки — ми можемо програти війну або завершити її на російських умовах. І навпаки, якщо зовнішня підтримка України буде тривалою, а Росія матиме обмежені зовнішні та внутрішні ресурси, тоді виникнуть ризики для неї. Для прикладу, якщо раптом впаде ціна на нафту і паралельно буде потужний зовнішній тиск на РФ, то це може пришвидшити завершення війни.
Зазначу, що наразі в Росії дуже багато внутрішніх ресурсів: і природних, і економічних, і населення. У цьому її велика перевага над нами. Ми ж критично залежимо від партнерів у питанні фінансів, зброї, боєприпасів. Найгірше — це те, що нам не вистачає людей. Значна частина українців не хоче воювати за свою країну. Тому нам треба робити ставку на технологічну війну та на активну оборону. І шукати нестандартні підходи для того, щоб примусити Росію припинити агресію.
● П. Олещук:
— Сценаріїв розвитку подій може бути багато. Наприклад, Росія з певних причин вирішує заморозити конфлікт. Які це можуть бути причини? Економічні й політичні проблеми, бажання догодити Трампу, вплив з боку російських фінансово-промислових груп.
Або, наприклад, сценарій, за якого війна Росії проти України переходить у глобальний конфлікт. Найближчим часом може спалахнути масштабне протистояння на Близькому Сході за участі США, Ізраїлю, Ірану та інших країн. Паралельно зберігається ризик ескалації у відносинах між Китаєм і Тайванем. Зростає військова напруга на Корейському півострові через дії КНДР. Нестабільність спостерігаємо також у низці країн Африки та Латинської Америки, зокрема на Кубі.
Урешті-решт, не варто відкидати і так званий сценарій “чорного лебедя”. Умовно кажучи, завтра щось стається із Путіним. Упевнений на 99%, що у такому разі російські еліти як мінімум підуть на замороження війни. Це не змінить їхнього ставлення до України — конфлікт залишиться надовго. Але саме такий поворот подій може відкрити шлях до припинення бойових дій.
