Найбільша проблема армії — так у військових колах нині кажуть про самовільне залишення частини або місця служби. Судова практика свідчить, що за СЗЧ частіше карають не лише самих військових, а і їхніх командирів.
Днями Яворівський райсуд Львівської області визнав командира навчальної роти винним у недбалому ставленні до служби, зокрема у тому, що протягом 20 — 26 жовтня цього року п’ятеро його підлеглих самовільно покинули розташування військової частини. Суд вважає, що командир не вів належного обліку особового складу, не проводив з підлеглими індивідуальної виховної роботи, не забезпечив у підрозділі такого внутрішнього порядку, який би гарантував неухильне виконання законів та положень статутів ЗСУ. Командир визнав свою провину. Тепер він має заплатити 17 тисяч гривень штрафу та 605 гривень судового збору.
Таке саме покарання Яворівський райсуд призначив тимчасовому виконувачеві обов’язків командира навчальної роти. Як вказано у матеріалах справи, 9 жовтня цього року на ранковому шикуванні офіцер виявив відсутність солдата, однак не повідомив командира військової частини про СЗЧ підлеглого. Це стало приводом для притягнення керівника навчальної роти до адмінвідповідальності.
Винним у недбалому ставленні до служби суд визнав і командира навчальної батареї, який допустив СЗЧ шістьох солдатів. Під час слідства встановлено, що 13 червня близько 8-ї години ранку майор зауважив зникнення трьох військовослужбовців, а близько 15-ї години того самого дня — ще трьох. Однак про відсутність підлеглих він доповів своєму командирові невчасно — лише наступного дня. Суд оштрафував офіцера на 17 тисяч гривень за те, що не забезпечив дотримання дисципліни у підрозділі.
За даними Офісу генпрокурора, протягом десяти місяців 2025 року відкрито понад 161 тисячу кримінальних проваджень щодо самовільного залишення військової частини. Це у чотири рази більше, ніж за аналогічний період торік. Щомісяця правоохоронці реєструють майже 16 тисяч нових справ, що стосуються СЗЧ. У жовтні цього року кількість таких справ стала рекордною — 21 602!
Надалі ж оцінити масштаби випадків СЗЧ буде неможливо, оскільки Офіс генпрокурора засекретив статистику військових злочинів на час дії воєнного стану. У відомстві назвали це рішення вимушеним і законним заходом для захисту нацбезпеки та протидії російським ІПСО.
Як відомо, до кінця серпня для бійців, які пішли в СЗЧ, діяла так звана амністія. Військові могли добровільно повернутися на місце служби або ж за згодою командира перевестися в інший підрозділ і не нести за скоєне кримінальної відповідальності. Тепер Верховна Рада почала переглядати норми і вже ухвалила в першому читанні законопроєкт, що посилює відповідальність за СЗЧ. Ба більше, у військових колах кажуть, що перевестися через механізм СЗЧ до бажаного підрозділу тепер буде неможливо — є інформація, що бійців, які повернуться на службу, скеровуватимуть лише у Десантно-штурмові війська (ДШВ) або штурмові підрозділи.
— Щоб з’ясувати, хто винен у СЗЧ — військовий чи його командир, — не обов’язково аналізувати судові справи, — каже аеророзвідник, військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко. — Досить переглянути статистику випадків СЗЧ у бригадах. У деяких ця цифра близька до нуля, а в деяких сягає чотиризначних чисел. Так-от, якщо у бригаді зафіксовано тисячу й більше випадків СЗЧ, це означає, що є якась системна компонента. Зазвичай це стиль управління командира. На жаль, наша армійська система не є правовою — солдат прав не має. Якщо командир здатний уникнути спокуси всевладдя, то в нього показник СЗЧ низький. Якщо ні, то бачимо цифри, які шокують і які від нас уже намагаються приховати.
— СЗЧ переважно стається з двох причин: через особисту недисциплінованість бійця або через неадекватних командирів, — додає військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — І абсолютно некоректно, коли судять командира, який недогледів, що з навчального центру втекли бійці, але не судять того, хто відправив людей на “операцію 200”. На жаль, офіційне судочинство може впаяти “недбалість”, але не може засудити за злочинний наказ.
До речі, знаєте, який наказ можна вважати злочинним? Той, що передбачає відхилення від закладених бойовими статутами ЗСУ норм стосовно того, скільки людей мають тримати ввірену ділянку фронту або яке має бути співвідношення сил під час штурмових дій. Інше питання, що у 2025 році норми статуту неможливо застосувати, бо вони вже не відповідають реаліям війни. Але якщо іти за буквою закону, то вирок суду, який нещодавно оголосили на Львівщині, базувався саме на нормах Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби ЗСУ! Чому ж тоді не судять “м’ясних” командирів? Адже вони також порушили статути, тільки вже бойові, а не загальні! Я певен, відсоток СЗЧ зменшиться, якщо будуть випадки реального покарання таких командирів.
— Чи виправдані нові правила, коли військові не матимуть права вибору, куди повернутися після СЗЧ, і їх відправлятимуть у штурмові підрозділи?
● І. Луценко:
— Ні, нові умови, що їх вигадують функціонери із Генштабу, — це не що інше, як шкідництво. Такі правила не підуть на користь нашим топовим підрозділам, які нині як можуть стараються взяти до себе усіх, хто пішов у СЗЧ і хто має бодай якесь бажання повернутися. Це і 3-тя окрема штурмова бригада, і 20-та окрема бригада безпілотних систем “К-2”, і інші підрозділи. Якщо Генштаб перешкоджатиме їм, то це погіршить їхнє становище і становище нашої багатостраждальної армії загалом.
— Чи правильно зробив Офіс генпрокурора, що засекретив дані про СЗЧ?
● І. Луценко:
— Ми вже пересвідчилися у колосальних масштабах СЗЧ. Тепер треба ретельно і всебічно вивчати випадки СЗЧ, залучаючи спеціалістів із соціології, з управління персоналом тощо, аби зменшити негативний вплив цього явища. Але наше політичне керівництво обрало інший шлях — приховати цифри і нічого не робити для виправлення ситуації. Це найгірший шлях.
● С. Пархоменко:
— Щодо засекречення випадків СЗЧ, то я поділяю цей підхід. Як і зі засекреченням втрат. Поки що такі речі не мають бути публічними, бо можуть викликати паніку, яку штучно підсилюватимуть російські спецслужби. А вони це дуже добре вміють.
— На вашу думку, яких заходів варто вжити, щоби зменшити кількість випадків СЗЧ?
● І. Луценко:
— По-перше, слід відправляти так званих бусифікованих осіб не будь-куди, а у спеціальні підрозділи, де командири можуть дати собі раду з такою категорією мобілізованих і досягти низького відсотка СЗЧ. Для цього функціонерам Генерального штабу досить відкрити статистику, щоб побачити, в якого командира високий відсоток СЗЧ, в якого — ні.
Водночас я б радив запровадити щоквартальні премії — 150 — 200 тисяч — для людей, які давно на службі і перебувають на бойових позиціях. Річ у тім, що такі військові часто відчувають, що вже відвоювали своє, і готові до СЗЧ. Так-от, коли людина знатиме, що наприкінці кварталу її чекає премія, то може не піддатися на імпульсивне рішення. Подумає: “Дочекаюся першого числа, отримаю премію, а тоді піду”. А там уже й емоції можуть вщухнути.
Крім того, варто запровадити систему фідбеку, коли персонал має можливість оцінювати свого командира. У теорії управління персоналом є таке поняття, як 360 градусів, яке передбачає оцінювання керівника на різних рівнях. Так-от, хай би військові також через додаток “Армія+” давали оцінку командирам, з якими взаємодіють. І тоді можна було б дати лад нашому неідеальному командирському корпусу, на якому лежить левова частка відповідальності за проблеми в армії.
І ще: якщо особа тікає з навчального центру, то повинна відповідати за всією суворістю закону. А якщо людина воювала три роки, потім у неї стався якийсь конфлікт із командиром і вона зважилася на СЗЧ, то до неї треба ставитися лояльніше. Тобто кримінальну відповідальність варто диференціювати.
