Кілька років тому Михайло Василів важко перехворів на коронавірус, торік переніс мікроінсульт. Та тренувань не покинув і продовжив займатися улюбленою справою. А нещодавно пенсіонер піднявся на найвищу сходинку світового п’єдесталу з важкої атлетики.
Михайло Василів мешкає в селі Добряни на Львівщині, а народився у Франції. Ще за польської влади його батьки подалися туди на заробітки. Там родина пережила Другу світову війну, а після її завершення повернулася на батьківщину.
“Я захопився спортом ще в юності. Спочатку тренувався з гантелями, потім з іншими “залізячками”, — розповідає Михайло Василів. — Коли навчався у Львові в технікумі, потрапив до спортивного клубу “Локомотив”, де почав займатися штангою під керівництвом тренера. А під час практики у Запорізькій області, де брав участь в електрифікації насосних станцій для зрошування, трохи заробив і купив собі штангу. Пам’ятаю, вона коштувала 150 рублів”.
Багаторічні тренування дали результат. У 1962 році Михайло Василів уперше виступив на обласних змаганнях з важкої атлетики і посів третє місце. Після навчання чоловік працював у районній електромережі, згодом — в інших структурах енергетичної галузі. Трудовий шлях завершив в обленерго. Поєднувати роботу, домашні справи й тренування було непросто. У 2006 році він вийшов на пенсію і нарешті зміг присвячувати улюбленій справі більше часу. Тож повернувся до змагань з важкої атлетики. І перший же старт приніс йому перемогу! Відтоді чемпіонати України, Європи та світу стали частиною його спортивного життя.
Про цьогорічний чемпіонат світу серед ветеранів, який відбувався в Афінах, пан Михайло дізнався від куратора, що стежить за такими змаганнями. “Я сам вирушив до Греції автобусом. Дорога тривала близько двох діб, — зауважує спортсмен. — Прибув до Афін уранці, а вже за дві години мав виходити на поміст — спеціальний майданчик для виконання вправ зі штангою. Я й відпочити після подорожі не встиг. На змаганнях довелося самому дбати про документи, гроші та особисті речі. Я боявся, щоб нічого не вкрали, тому пішов перевірити, чи все на місці. У цей час мене викликали, та я не почув і пропустив одну спробу в поштовху. На кожну вправу дають три спроби. Попри все, я показав добрий результат”.
Михайло Василів виступав у віковій категорії 80+ та ваговій — до 65 кілограмів. На зважуванні стрілка показала 64 кілограми 200 грамів.
“У поштовху я підняв 50 кілограмів. Спочатку треба підняти штангу на груди, а тоді виштовхнути її над головою й зафіксувати у стійкому положенні, — пояснює. — У ривку підняв 30 і 38 кілограмів, а от спробу з вагою 41 кілограм судді не зарахували через недостатню фіксацію штанги. Тож найкращий зарахований результат у цій вправі — 38 кілограмів. У сумі двох вправ вийшло 88 кілограмів. За перемогу отримав золоту медаль”.
Для рідних поїздка пана Михайла до Греції стала несподіванкою. “Рік тому він переніс мікроінсульт. Деякі лікарі казали нам готуватися до того, що йому знадобиться постійний догляд. Ми були в страшному стресі. Але, дякувати Богу, все обійшлося, — розповідає братова спортсмена Любов Соколик. — Після хвороби я просила його подумати, чи варто й далі займатися важкою атлетикою, адже це велике навантаження на організм. Він приймав ліки, але, як виявилося, тренувань не полишав — вечорами потихеньку йшов займатися. А якось приходить до нас і каже: “Мені треба поїхати до Греції”. Я питаю: “А чого?” Він відповідає: “Треба, це сюрприз. Приїду — розкажу”. Подумала, що, може, купив туристичну путівку й захотів відпочити після хвороби. Ну, думаю, нехай їде. А він повернувся й нічого не розповідає. Аж тут читаю в інтернеті, що на чемпіонаті в Афінах наш Михайло здобув перше місце. Ми були в шоці, але, звісно, дуже зраділи й привітали його. Вдома у Михайла вже назбиралося чимало медалей і кубків. Він справжній фанат спорту! Усе робить відповідально, година в годину. Здається, ще жодного тренування не пропустив”.
“Участь у міжнародних чемпіонатах коштує недешево, але Михайло заощаджує з пенсії й сам оплачує свої поїздки, — зауважує Василь Мартинюк, президент Асоціації ветеранів спорту Львівської області. — До Греції він поїхав без тренера, не знаючи мови, самостійно все організував і виступив. Це заслуговує на повагу. До речі, в його віці вже небагато спортсменів, які за власної ваги 60 — 65 кілограмів можуть підняти 50 кілограмів. Михайло їздить на всі чемпіонати України. Навесні цього року поставив дев’ять національних рекордів, а загалом у його доробку — понад 20 рекордів, зокрема європейських і світових”.
Тренується Михайло Василів удома. У підвалі облаштував спортзал площею близько 25 квадратних метрів, а на подвір’ї має поміст для занять просто неба. “У підвалі займаюся, коли негода чи морози. Узимку там холодно, бо приміщення не опалюється, але коли рухаєшся, мороз не так відчувається. А в теплу пору тренуюся на свіжому повітрі, якщо дозволяє погода, — каже чоловік. — Займаюся через день, переважно ввечері, приблизно годину. Починаю з розминки, роблю різні вправи — присідання, нахили, ривок, поштовх, щоб навантажувати всі групи м’язів. Маю штангу, диски та інше обладнання”.
Його день починається о шостій ранку. Каже: часу вистачає і на тренування, і на господарство: чоловік доглядає курей та кроликів, порається на городі. А ще має декілька вуликів — це його особливе захоплення, як кажуть, для душі. “У харчуванні я невибагливий, їм усе. Але в раціоні обов’язково мають бути м’ясо, овочі та фрукти. Щодо шкідливих звичок, то пробував курити ще у п’ятому класі. Якось так накурився, що відтоді більше не брав сигарет до рук. Не люблю й спиртного. Як десь сидимо в компанії, то можу лише пригубити — міцні напої мені не до вподоби, — зізнається спортсмен. — Сплю добре, а якщо втомлюся, можу й удень прилягти відпочити. Звісно, літа вже даються взнаки, мені вже йде 83-й рік, не скажу, що цілком здоровий, але найближчим часом спорт кидати не збираюся. Загалом у житті треба час до часу чогось досягати — це надихає. Тому мрію надалі виступати й ставити рекорди”.
