П’ятикласник захотів зробити їй особливий подарунок. Щойно почали падати каштани, хлопчик узявся їх збирати, а за виручені гроші придбав спеціальні мікрофони для закладу.
“Богдан збирає каштани ще з 2023 року. Раніше робив це разом із татом, який нині перебуває у російському полоні. Вони здавали плоди, а зароблені гроші донатили на ЗСУ або спрямовували на благодійні ініціативи, — розповідає Інна Кармазіна, мама школяра. — У 2025 році чоловік пішов захищати країну, а син продовжив цю справу самотужки. Шукає вільну хвилинку й береться до роботи. Ми живемо неподалік скверу, де росте багато каштанів. Цьогоріч Богданчик старався особливо, адже хотів зробити подарунок гімназії. Син збирав плоди приблизно місяць, приносив їх у під’їзд, а потім ми потроху відвозили каштани на пункт прийому. За один раз отримували 300 — 400 гривень”.
Щоб здійснити задумане, Богданові довелося заготовити понад 300 кілограмів плодів. А ось ідея придбати саме мікрофони виникла після літніх зйомок, коли учні разом із директоркою гімназії записували відео для конкурсу “Так звучить Україна”.
“Через сильний вітер записувати голоси на телефон було непросто. Я тоді сказала: якби в нас були мікрофони, було б значно простіше. Мабуть, Богдан запам’ятав ці слова й вирішив зробити такий подарунок гімназії, — припускає директорка гімназії Ірина Селич. — Я була його класною керівницею у початковій школі. Він дуже хороша дитина, старанний учень. Добре навчався, особливо любив математику, швидко розв’язував приклади подумки. Також охоче долучався до шкільних конкурсів, малював, декламував вірші та брав участь у відеопроєктах. У початковій школі ми разом волонтерили: збирали гроші на метал для виготовлення скоб для військових, здавали макулатуру, колядували. Мені хотілося, щоб діти розуміли: любов до країни — це не лише слова, а й вчинки”.
На святкуванні 65-річчя гімназії Богдан мав бути ведучим, однак не зміг прийти, адже з футбольною командою поїхав на турнір.
“Футболом він займається з п’яти років, і це його головне захоплення. На змаганнях у Вінниці Богдан навіть отримав нагороду як найкращий гравець, — провадить далі директорка. — Повернувшись з турніру, учень завітав до мене в кабінет і передав комплект з двома мікрофонами. Це приклад нашої незламності. Поки дорослі захищають країну, діти роблять усе, щоб життя у місті тривало, а в стінах гімназії й далі лунали дитячі голоси”.
Щосуботи хлопчик із мамою виходить у Кременчуці на акцію-нагадування про військовополонених. Його батько Юрій вже понад рік у російській неволі. “Я сказала Богданові, що тато обов’язково повернеться і захоче дізнатися, як син провів ці роки без нього, — каже Ірина Селич. — Тому не варто замикатися у своєму горі — потрібно жити й робити добрі справи”.
Сам же школяр каже, що іноді збирав каштани по три години. І неабияк гордиться своїм результатом. “Наступного року обов’язково збиратиму каштани знову, щоб задонатити на ЗСУ, — переконує 10-річний Богдан Кармазін. — У майбутньому хочу стати професійним футболістом, тому тренуюся шість разів на тиждень. А нині найбільше мрію, щоб тато повернувся з полону й закінчилася війна”.
