Вона родом із Оріхова, що на Запоріжжі. У ранньому віці залишилась без тата. Коли мати вдруге вийшла заміж і народила сина, старша на 10 років Олена допомагала його доглядати. Тоді дівчинка заздрила однокласникам із багатодітних родин, адже вони все робили разом і завше підтримували одне одного. Згодом доля дала їй шанс реалізувати дитячу мрію.
“Сімейне життя з чоловіком не склалось, після розлучення я сама виховувала доньку Євгенію й синочка Алі. Попри різницю у 17 років, діти були дуже дружними. Тож коли Євгенія вступила до медичного університету, Алі почувався самотньо. І я вирішила прийняти на виховання дитину, — розповідає Олена Алієва. — Сергійко навчався у четвертому класі. Його мати зловживала спиртним, а вітчим — знущався, у хлопчика вся голова була в шрамах”.
На першу зустріч із Сергієм жінка приїхала разом з п’ятирічним сином і сказала: “Запрошуємо тебе в нашу сім’ю. Станеш старшим братиком для Алі?” Він одразу ж погодився. Наступні декілька тижнів Олена проходила необхідне навчання, збирала пакет документів і регулярно відвідувала хлопчика. Зрештою забрала його до себе — це сталось 15 років тому. Відтоді Сергій та Алі стали справжніми братами й найкращими друзями.
“А потім у нашу сім’ю з притулку прийшла п’ятикласниця Вікуся, — пригадує пані Олена. — Добра дитина, старанна учениця, вона ще й допомагала іншим у навчанні”.
До школи, де вчилися Віка, Алі та Сергій, ходили й вихованці притулку. Якось один із них підійшов до хлопців і сказав: “Попросіть свою маму, нехай і мене забере”. Батьки Максима пиячили, тому свого часу його вилучили із сім’ї. Пані Олена, не вагаючись, прийняла дитину в сім’ю. А невдовзі Віка розповіла про дівчинку, яку в притулку ображали, попросила забрати її. “Чотирикласниця Олександра одразу стала своєю. Та я зауважила, що вона боїться води — навіть вмиватись. Виявилось, у дитинстві хтось кинув дівчинку в річку, вона почала тонути, — каже Олена Алієва. — Знадобилось чимало часу й зусиль, аби допомогти Олександрі подолати страх і вона навчилася плавати”.
А одного разу пані Олені запропонували познайомитись із дівчинкою-сиротою. “У кімнаті були соцпрацівники, юристи, вихователі й медсестри. Та Ангелінка одразу ж попрямувала до мене. А тоді Настя — дівчинка, яка її привела, раптом сказала: “Я — її старша сестра. Заберіть і мене, будь ласка”, — згадує співрозмовниця. — Зрештою вирішила забрати обидвох. Задля цього заснувала дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ)”.
Згодом пані Олену познайомили з двома братиками, які після смерті бабусі потрапили до притулку. Так у ДБСТ з’явилися 15-річний Вадим і 12-літній Данил. А влітку 2021 року в будинку оселилися ще двійко діток — чотирикласниця Аліса та її рідний брат Дениско, який мав йти до першого класу. “Їхня мати була наркоманкою, тож дітей у неї вилучили, — зауважує пані Олена. — Денис був дуже занедбаним — важив лише 11 кілограмів, через білкову недостатність не мав жодного зуба, ще й затинався. Тож я не ризикнула відправляти хлопчика до школи, спершу зайнялась його здоров’ям”. Денис поступово набрав вагу, став добре розмовляти, у нього почали рости зубки.
У великому будинку кожен із дітлахів мав свою кімнату. “Ми стали однією сім’єю. Діти були слухняними й щирими, з ними не було проблем, — запевняє пані Олена. — Комусь подобалося допомагати мені доглядати троянди, хтось любив спорт чи рукоділля. Та найщемливішою була мить, коли кожна дитина починала називати мене мамою”.
...Після початку повномасштабного вторгнення Оріхів щодня зазнавав обстрілів. “Наприкінці квітня 2022-го прилетіло в дах нашого дому, — розповідає жінка. — У чому були, в тому й виїхали до Запоріжжя. Відтоді тривалий час я з десятьма дітьми (старший Алі вже навчався у Києві) жила у двокімнатній квартирі. Згодом вдалось винайняти трикімнатну оселю”.
У 2024 році Олена Алієва прийняла на виховання ще двох рідних братів — дев’ятикласника Арсенія й шестикласника Єгора. Після смерті матері діти тривалий час тинялися без догляду селом. З малолітства вони курили й пили, та новій мамі вдалось знайти підхід до дітей, тож хлопчики позбулись шкідливих звичок.
Рік тому ДБСТ отримав квартиру в новобудові на 130 квадратних метрів, де тепер проживає Олена з вісьмома дітьми, — Ангеліною, Алісою, Денисом, Арсенієм, Єгором. Пів року тому до сім’ї приєдналась 15-річна Ангеліна, а цієї зими — 14-літній Давид і його 11-річна сестра Єва.
“Сергій після початку великої війни воював із окупантами, виховує сина. Анастасія торік підписала контракт і стала на захист країни. 20-річний Алі днями закінчив поліцейську академію. Максим працює у столиці, а Вадим, Данил, Олександра й Ангеліна здобувають освіту в Запоріжжі, працюють і винаймають квартири. Діти через день приходять у гості, дуже люблять мій борщ. А для мене вони — найрідніші й найкращі”, — ділиться 56-річна Олена Алієва.
“Мама приймає кожну дитину такою, якою вона є, з усіма “шрамами” з минулого, — твердить 36-річна Євгенія, яка виховує двох доньок. — Її люблячого серця вистачає на всіх”.
