Назар народився у селі Золотий Потік, що на Тернопільщині. У школі вчився добре, любив астрономію, географію, історію, брав участь у художній самодіяльності. Ну й, звісно, як і більшість хлопчаків, грав у футбол. А ще він добре малював.
“Незадовго до війни син накреслив будинок на колесах. Хотів зробити його самотужки, щоб мандрувати. Навіть деталі деякі вже купив, — розповідає мати воїна Оксана Гірняк. — Але втілити задумане не встиг”.
Прадід Назара потерпів від радянської окупаційної влади — його вивезли у Сибір. Про цю важку сторінку в історії родини хлопчик знав мало, бо батьки не розповідали. А коли став дорослим, то гордився мужнім предком. “Назар з дитинства був патріотом, — додає друг бійця Іван Непіп. — Коли ми ще в школі навчалися, то якось він запропонував додати до вапна, яким підбілювали дерева, синьої і жовтої фарб. Відтак всенький садок був у кольорах нашого національного прапора”.
Після школи Назар навчався у Бучацькому ПТУ №26 на електромонтера. Училище закінчив з відзнакою, опісля разом із батьком працював у Польщі.
Із майбутньою дружиною Наталею, яка мешкала у сусідньому селі, юнак познайомився давно. Декілька років зустрічалися, а потім зрештою побралися. “Син дуже любив невісточку нашу, вони навіть зовні були схожі. Обоє — невеликі зростом, худенькі, спортивні. І дуже одне в одного закохані”, — запевняє мати.
На початку 2023 року Назар подав заявку до “Азову”. “Хто, як не я?! Хочу, кохана, щоб ти спала спокійно. А Україна була вільною”, — казав на прощання молодій дружині. Товариш воїна Іван Рудка зауважує: це рішення Назар ухвалив після того, як окупанти вчергове влучили в мирну багатоповерхівку й вбили невинних українських дітей.
Пройшовши вишкіл, Назар Гірняк став кулеметником у 12-й штурмовій бригаді полку “Азов”. На фронті отримав позивний “Укроп”. Майже під таким псевдо (“Укропік”) підписувався у соцмережах ще до війни. За словами матері, спершу син воював на Запорізькому напрямку. Чи не щоранку писав “есемески” дружині — бажав гарного дня і казав, як сильно за нею сумує. На передовій воїн отримав поранення у плече, але рідним нічого не повідомив. Вони довідалися про це лише після його загибелі.
26 листопада 2023-го боєць востаннє розмовляв з мамою, яка була на той момент у Чехії. Казав, що хоче взяти квартиру на виплат, просив, аби батьки додали йому трохи грошей. А через три дні під час бою у Серебрянському лісництві, що на Луганщині, Назар отримав кульове поранення — у нього влучив російський снайпер. Лише через 13 годин воїна вдалося доправити до дніпровської лікарні імені Мечникова й прооперувати. Та, на жаль, 30 листопада серце захисника зупинилося.
Поховали молодшого сержанта Назара Гірняка у рідному селі. Посмертно “азовця” нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. “Завжди біля могили сина згадую про його мрії, плани... Вже нездійсненні. Дуже боляче, коли гинуть такі молоденькі наші діти”, — плаче згорьована мати.
