Мріяв створити приватну школу, відкрити фонд для обдарованих учнів. Усе це, напевно, було б. Якби не війна...
Петро Ковалюк народився у місті Вижниці, що на Буковині. Після закінчення гімназії навчався в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича на історичному факультеті.
“На синів вибір фаху вплинули наші розмови про історичне минуле краю. Я часто розповідав Петрусеві про опришків, про боротьбу гуцулів із поневолювачами, — згадує Михайло Ковалюк, батько воїна. — Він особливо цікавився минулим нашого роду, в якому були борці за волю України”. Так, рідний дядько пана Михайла, Володимир Демчук, загинув у бою з енкаведистами. У нього був позивний “Явір”. Такий же позивний взяв собі згодом і Петро Ковалюк. За словами батька, його син у студентські роки організував у Вижниці клуб веселих і кмітливих. А за добре навчання та громадську активність здобув звання “Студент 2003 року”.
Під час навчання Петро знайшов свою долю — дружину Марічку. У пари народилися двоє синів — Богдан і Михайлик. Старшого батько водив на бальні танці і дзюдо. Тепер юнак — майстер спорту, навчається в Одеській військовій академії.
Працював Петро Ковалюк у Вижницькому училищі прикладного мистецтва та в місцевому опорному ліцеї імені Ю. Федьковича, де викладав історію і “Захист України”. Був одним із провідних фахівців Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Діти з любов’ю та повагою називали його шкільним татусем. Ліцеїстів зі свого класу вчитель готував до ЗНО, олімпіад, ходив з ними маланкувати, а коли в когось з учнів був день народження, разом з іншими дітьми опівночі йшов вітати іменинника. За свою працю був відзначений званням “Заслужений вчитель України”.
У 2014 — 2018 роках буковинець брав участь в АТО/ООС у складі 44-ї окремої артилерійської бригади. “Син казав, що не може вчити дітей любові до України і сидіти в тилу у той час, коли вирішується доля держави”, — мовить батько. Після звільнення з армії Петро повернувся на роботу в ліцей. А у лютому 2022-го добровільно долучився до місцевої тероборони. Рідним сказав, що йому не страшно померти, страшно прожити намарно. Вчителя, який мав чималий бойовий досвід, обрали командиром.
Петро Ковалюк воював на Сумщині, Харківщині, Донбасі. “Явір” був хороший командир, — зауважує побратим воїна Володимир Валявський. — Ми багато тренувалися, і всі ці навички придалися на передовій”.
Свій останній бій буковинець прийняв у ніч з 11 на 12 січня 2023 року. Коли капітан перебував на позиції поблизу села Невське, що на Луганщині, почався танковий обстріл. “Явір” поліг тоді з побратимом Іваном Божорою. Материне серце відчувало біду. У день загибелі сина ненька воїна, пані Лідія, довго не могла заснути: підвищився тиск, боліло серце... А зранку дізналася, що Петра вже немає.
Поховали бійця у селі Черешенька на Чернівеччині. Посмертно воїна нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. В учительській ліцею, де працював Петро Ковалюк, на столі, за яким сидів педагог, стоїть його портрет із чорною стрічкою. Колеги кажуть, що досі не можуть змиритися з непоправною втратою. А учні пишуть “Явору” листи і приносять на могилу.
