Андрій Богомольний приєднався до ЗСУ у вересні 2024 року. Та вже у грудні зв’язок із бійцем, який виконував бойові завдання на Курщині, обірвався. Майже рік воїн вважався зниклим безвісти. Увесь цей час родина жила з болем і відчаєм, але водночас — з надією і вірою, що він живий і обов’язково повернеться додому. Та дива не сталося...
“Майже щодня біжу на могилу до сина. Поплачу, виговорюсь, поскаржусь, як нестерпно живеться без нього, і легше стає. Дехто каже, щоб не ходила так часто на кладовище, але не можу, серце розривається, — каже мама воїна Олена Демишева. — Андрій та його менша сестра Вікторія виросли у селі Посад-Покровське, що на Херсонщині. Після закінчення школи син навчався у ПТУ, здобув професію будівельника. Певний час працював за фахом, але останні 12 років трудився касиром-оператором на АЗС. Був дуже чесний, завжди рівнявся на свого дідуся — мого тата, який у громаді був дільничним. Під час затримання грабіжників його вбили в магазині. Татові було тоді лише 44 роки, на його честь назвали вулицю в нашому селі.
В особистому житті Андрій був щасливий, своє кохання зустрів в обласній лікарні. Синові саме робили операцію, а Ірина працювала медсестрою. Між ними зародились почуття, через чотири місяці молоді розписалися. На жаль, не встигли стати батьками”.
За словами співрозмовниці, на початку вересня 2024 року Андрія мобілізували до лав 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”. “Син дістав позивний “Дрон”, був стрільцем-оператором. Не раз йому казала, щоб просив про переведення на другу лінію оборони, бо ж мав хворі очі. Та син був непохитний. Йому військова справа подобалась. І він, як патріот, не був байдужий до долі України, — зауважує мати. — 7 грудня 2024 року нам повідомили, що під час виконання бойового завдання в районі села Новоіванівка, що на Курщині, з Андрієм обірвався зв’язок. 348 днів син вважався зниклим безвісти. 348 днів ми сподівалися на диво. Я знайшла номер синового командира, подзвонила, і він зізнався, що Андрія, мабуть, вже немає серед живих. А потім додав: “Ваш син — справжній герой. Він був мужній, безстрашний. Знали би ви, скільки русні знищив, хоч і воював недовго. Навіть на те останнє завдання Андрій сам захотів піти, прикриваючи інших”. Уже тепер знаю, що напередодні того страшного бою в наших воїнів поламалися рації. І Андрій з трьох зібрав одну, щоб підрозділ міг сконтактуватися з командуванням. Це вберегло життя інших. Син мав знищити ворожого снайпера, вистрелив, кинув гранати. А потім з ним обірвався зв’язок. Вогонь був такий щільний, що тіло Андрія довго не могли знайти... Лише 20 листопада 2025 року нашу сім’ю сповістили про збіг ДНК. Потім було упізнання. Та страшна картина стоятиме перед очима завжди”.
37-річного Андрія Богомольного поховали у Посад-Покровському. “Знаю, що частина представила його до державної нагороди. Ця війна принесла дуже багато горя, — плаче мати. — У нашому селі відбувались важкі бої, тому я втратила ще й дім. І тепер живу в модульному будиночку”.
