Він народився і виріс у селі Голосків, що на Хмельниччині. З дитинства любив спорт, зокрема займався боксом. Після школи вчився у технікумі на програміста, тоді й закохався в одногрупницю Діану. Згодом Дмитро пройшов строкову службу й став курсантом вищого професійного училища Державної служби охорони при МВС України. З 2007 року працював у поліції. Через два роки побрався з коханою. Подружжя оселилось у Кам’янці-Подільському й виховувало двійко донечок — Софію та Аріну.
“Дмитро був хорошим сім’янином — люблячим чоловіком і турботливим батьком, — запевняє дружина. — Займався у спортзалі, бігав, щоб підтримувати фізичну форму, і мотивував до занять спортом мене з донечками. Любив активний відпочинок на природі, тож ми часто ходили в гори, їздили на водоспади. Коханий робив усе, щоб дитинство наших дівчат було яскравим. А ще дуже мріяв, аби ми поїхали разом на озеро Комо в Італії”.
У червні 2024 року Дмитро Ткачук приєднався до стрілецького батальйону особливого призначення Нацполіції. Після навчання став заступником командира взводу. Взяв собі позивний “Скала” — так його називали з юності через схожість з улюбленим актором. Про бойові дії рідним не розповідав — оберігав їхній спокій. “Я навіть не знала, де саме чоловік виконував бойові завдання, хоч спілкувалися щодня, — каже Діана. — Торік, восьмого жовтня, коли вітали його з 40-річчям, Дмитро був на позиції”.
Востаннє подружжя розмовляло ввечері 26 жовтня. Чоловік запевняв, що в нього все добре, що скоро їх мають замінити інші бійці. І додав: “До кінця тижня чекайте мене вдома”. Обіцяв передзвонити зранку наступного дня, але телефон дружини мовчав. “Я почала нервувати. Та заспокоювала себе тим, що їх виводять з позиції, тому Дмитро не має змоги подзвонити”, — провадить співрозмовниця. Але ближче до обіду Діані принесли сповіщення — її коханий загинув у районі села Золотий Колодязь на Донеччині.
“Згодом дізналась, що після нашої вечірньої розмови чоловік зазнав важкого поранення, — зауважує дружина. — Через щільний ворожий обстріл його не могли евакуювати”. Зранку 27 жовтня серце воїна зупинилось.
Лейтенанта поліції Дмитра Ткачука поховали у Кам’янці-Подільському на Алеї Слави. Посмертно захисника нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. “Він завжди всім допомагав і підтримував, тож на прощання прийшло дуже багато людей — рідні, колеги, друзі. Та навіть опісля вони не залишили нас — піклуються, допомагають, — каже Діана. — Вже рік минув, та лише тепер приходить розуміння, що його немає”.
“Він був найкращим у світі татом”, — додає 16-річна Софія. Доньки часто згадують спільні поїздки на природу, проте й досі не наважуються повернутись до такого відпочинку, бо поряд не буде найдорожчого батька.
