У селі Висока Піч замість картоплі чи не на кожному обійсті вирощують полуницю. Недарма його ще називають “полуничною столицею” Житомирщини.
“У радянські часи у нашому селі розташовувався ракетний полк, тепер же славимось полуницею. Що цікаво, у навколишніх селах всі садять бульбу, а ми — ягоди, — розповідає Катерина Котвіцька, староста села Висока Піч. — У середньому одне домогосподарство колись обробляло 10 соток полуниці. Та були й такі, що відводили під неї і 50 сотих. А почалось все з того, що колись ягоди приймали консервні заводи, навіть спеціальні машини з бочками їздили. Людям було добре, бо за кілограм полуниці платили карбованець. Приніс, здав і пішов далі заробляти. Тому селяни садили полуниці багато. З часом у село стали приїжджати перекупники, кожен із них мав своїх клієнтів. Ягідний бізнес давав гарний прибуток. У нас з родиною було 12 соток полуниці, тепер — менше”.
За словами співрозмовниці, з однієї сотки можна зібрати 200 — 400 кілограмів ягід, багато що залежить від сорту. “Днями ягоду оптовики приймали у селян по 60 гривень за кілограм. А продають уроздріб вже значно дорожче — від 100 гривень і більше. Цього року ціни на полуницю високі, бо врожай гірший. Через погодні умови чимало саджанців навесні померзли й вимокли, бо у нас глечата земля, не чорнозем. У знайомих цілими грядками навіть пошкодило полуницю. Та й ягоди цьогоріч не надто солодкі, бо багато дощів”, — зауважує Катерина Котвіцька. Попри все, наголошує: навіть якщо продати полуниці оптом по 60 гривень за кілограм, то можна заробити із сотки від 12 до 24 тисяч гривень. Господарі в селі мають в середньому по 5 соток ягід, тому за сезон можуть отримати від 60 до 120 тисяч гривень прибутку.
До великої війни у цьому селі проводили полуничні фестивалі, де дегустували ягоди, страви з них, продавали саджанці. “Нині багато що змінилося. Чимало людей виїхали до Польщі, Німеччини, Чехії. І це ж переважно молодь. Були в нас люди, які вирощували й по гектару полуниці, тепер таких уже нема, — зауважує староста. — Також з’явилось чимало фермерів, які вирощують ягоду, а відтак — і конкуренції побільшало”.
А от село Чорниж на Волині неофіційно називають “огірковою столицею” області. Тут чи на кожному обійсті вирощують зеленці. “У селі роботи нема, а жити за щось треба, то люди взялись за парниковий бізнес, — розповідає староста села Тетяна Онищук. — І так, дивлячись один на одного, до справи долучалось щораз більше мешканців села. Тому в нас мало їздять за кордон, бо є можливість працювати вдома біля землі. У кожного щонайменше одна-дві теплиці. Щоб врожай був хороший, робота починається ще взимку. Теплиці слід опалювати дровами, собівартість яких останнім часом значно зросла”.
Тетяна Онищук каже, що цього сезону господарі недоотримали врожай через погодні умови: “Багато хто скаржиться, що посохли огірки через перепади температури. Також дощів мало, з кожним роком з’являється все більше хвороб та шкідників, як-от кліщі, а боротись з ними важко. Але щодня з теплиці можна зібрати 200 — 400 кілограмів огірків. Зібраний урожай зазвичай веземо у Луцьк, де гуртом продаємо по 20 гривень за кілограм. Трохи раніше було дорожче. Деякі селяни везуть огірки до Києва, там ціни вищі на 15 — 20 гривень. Якщо працювати, то можна за сезон, який триває з квітня по серпень, заробити від кілька десятків до кілька сотень тисяч гривень. Багато що залежить від кількості теплиць”.
У Недобоївцях, що на Буковині, майже всі жителі займаються садівництвом. До Дністра тут 14 кілометрів, сильного вітру нема, тому територія придатна для вирощування садовини.
“Люди заклали сади на своїх паях, тож майже не здають їх в оренду. Середній розмір паю становить 5 гектарів, — розповідає місцева фермерка Зоя Сєрікова. — Вирощуємо яблука, груші, персики, абрикоси, черешні, сливи. Так, це важка і затратна праця. Он у жовтні минулого року був град, то збив майже весь врожай. Чимало господарів тепер поставили над своїми садами градобійну сітку. Вона доволі дорога, зате будуть добірні фрукти і не доведеться за безцінь здавати яблука чи груші на сік”.
“Наші яблука продаються не лише в Україні, але й за кордоном, — додає голова громади Юрій Юзва. — У селі працює яблучний хаб, де підприємці зберігають урожай. Крім того, садівники адаптувалися й поміняли сорти яблук, які популярні на європейському ринку”. За словами співрозмовника, ціни на ті ж яблука в останні два роки в Україні високі. Тож, якщо врожай добрий, цілком реально заробити на цих фруктах і кількасот тисяч гривень.
