Більшість зірок не любить розповідати про своє здоров’я. На відміну від них, Віталій Борисюк нічого не приховує. Навіть складні операції, через які йому довелося пройти.
— Раніше я цього не афішував, але вам розповім: мені замінили два тазостегнові суглоби, — каже заслужений артист України. — Спочатку один, а через чотири місяці другий. Це наслідок спортивних травм, більших чи менших, і ковіду, що тільки ускладнив ситуацію. Операцію робили в Україні, а ось імпланти — імпортні. Результатом я дуже задоволений, тож вдячний лікарям, що подарували мені друге життя. Якісне й повноцінне.
— Тепер, мабуть, про відвідини спортзалу довелося забути?
— Ні, я продовжую займатися спортом. Причому так само активно, як робив це до виявлення у мене коксартрозу. Тричі на тиждень ходжу на бокс, а також тягаю “залізо”. У вихідні їжджу на велосипеді. Єдине, що вже не бажано, так це грати у футбол. На жаль. Своїм прикладом я хочу показати, що не треба боятися таких операцій. І що раніше, то краще. Можна лише дякувати Богу, що придумали такі технології, які повертають людей до нормального життя.
— Своєю формою ви зобов’язані “тренажерці” чи дотримуєтесь також певних правил харчування?
— Це теж дуже важливий аспект. Відсотків на сімдесят. Навіть якщо активно займаєшся спортом, треба уникати зайвих калорій. Тому в моєму меню зазвичай яйця (білок — це обов’язково), рис (якщо не басматі, то темний), броколі (без клітковини ніяк) і багато фруктів (правда, вживаю їх зранку). А ось від картоплі я майже відмовився, як і від цукру. Останній замінив фініками, чорносливом та родзинками. Навіть каву, яку дуже люблю, п’ю із сухофруктами.
— Протягом дня у вас триразовий чи п’ятиразовий прийом їжі?
— Насправді дворазовий. Я відійшов від практики, коли ти зранку встав, десь о сьомій чи восьмій, і одразу відкриваєш холодильник. Ні, сніданок ще треба заробити. Коли позаймаєшся у залі чи з’їздиш на репетицію, тоді вже можна щось з’їсти. Тож мій сніданок буває об 11 — 12 годині. А ось обід об’єднаний з вечерею і зазвичай десь о 17-й. Після 18-ї я можу з’їсти кисломолочний сир, але не жирний, перемішаний з ківі. Або взагалі тільки два новозеландські ківі — й усе. До такого режиму я звик і це допомагає підтримувати форму.
— Лазню час до часу відвідуєте?
— Так, буває. Фінську сауну не сприймаю, а ось римську парну люблю. Її особливість — висока вологість і комфортна температура (не більше як 50 — 60 градусів). Можу раз на місяць піти й у традиційну лазню — лягти під віник. (Усміхається). Поза тим практикую протилежні речі: щоранку обливаюсь крижаною водою. Спочатку це був шок, але тепер уже звик та стою під душем до трьох хвилин. Кажуть, це дуже корисно, бо запускаються досить цікаві процеси, пов’язані з печінкою, нирками і т. д. Я відчув це на собі. Після таких процедур самопочуття неймовірне!
— Пане Віталію, а фобії якісь маєте? Дехто, наприклад, боїться висоти...
— Нічого такого в мене немає. Тим паче — страху перед висотою. Я декілька разів стрибав з парашутом і мені навіть сподобалося. Щоправда, це було дуже давно, ще у вісімдесяті роки, а після того нагоди не випадало. Хоча мій гарний друг, композитор і співак, на чиєму рахунку 400 стрибків, агітував. Якось ми вже збиралися, але до справи не дійшло. Проте бажання у мене не зникло і я хочу бодай політати на параплані. Знаю, що це можна здійснити з інструктором у Карпатах, тож, можливо, цього літа втілю свою мрію.
