Днями Нацполіція провела 70 обшуків у медичних закладах по всій Україні. За повідомленням правоохоронців, це пов’язано з фіктивними медичними послугами, маніпуляціями з даними в ЕСОЗ та привласненням бюджетних коштів. Йдеться про збитки на сотні мільйонів гривень.
“Як повторює мій знайомий, “наша безплатна медицина починається з платних бахіл”, — каже Олена Горун, пацієнтка, в якої діагностовано ревматоїдний артрит. — Щоразу із загостренням хвороби іду в лікарню та проходжу курс лікування. Іноді це одна госпіталізація на рік, а буває й дві. Лікар прописує крапельниці, уколи, таблетки. І все це я купую. Цього року, коли лежала у лікарні, отримала список із 13 пунктів. Зокрема, купувала вату, лейкопластир, системи для крапельниць, спирт 96%. Усі препарати і медзасоби коштували мені 4759,46 гривні”.
“Якщо чекати на безплатне, то можна померти. Це з власного досвіду кажу. До лікарів за направленням неможливо записатися. Хіба що чекати місяць або кілька, — обурюється Тетяна Колесник. — Нещодавно мала серйозні проблеми з травленням. Сімейна лікарка написала направлення до гастроентеролога. Я почувалася погано й не могла чекати. Але безоплатний прийом обіцяли лише за місяць. Тож пішла на платний, який коштував 450 гривень. Гастроентеролог скерувала на УЗД і гастроскопію. На останню дивом мене записали за направленням. А за УЗД заплатила у приватній клініці 890 гривень, щоб швидше зробили”.
“Торік у Львові “швидка” привезла мене в кардіологію з інфарктом, — розповідає про свій досвід 42-річна Оксана Подпалая. — Запитали, чи маю на коронарографію 6500 гривень. Коли сказала, що син привезе завтра, зробили тільки кардіограму і ЕХО. Поклали в реанімацію, а через день перевели у звичайну палату і запланували коронарографію на початок наступного місяця. За списком лікаря накупила препаратів в аптеці, яка працює в медзакладі, на 9000 гривень. Коли прийшла вже на коронарографію, мені сказали, що деякі не треба було купувати. Це ліки на 5500 гривень, які вже в аптеку не повернеш. Думала, хоч стентування зроблять задармо. Але ні. Лікар вивів мене з палати у коридор і сказав заплатити ще 9000 гривень. Тому я не вірю у безплатну медицину”.
“Моєму чоловікові потрібно було видалити жовчевий міхур, — зауважує Людмила Іванова з Київщини. — Хірург прийшов у палату й при всіх сказав, що лапароскопія коштує 13 000 гривень, а звичайне видалення — 5000. І що ми мали робити? Сперечатися з лікарем чи їхати додому? Пенсія 4000 гривень, але що вдієш?! І це ще чоловік мав направлення сімейного лікаря до хірурга”. То чому ми досі в лікарнях змушені платити за все? І це при тому, що, наприклад, бюджет Програми медичних гарантій на цей рік становить 191,6 мільярда гривень, що на 16,1 мільярда більше, ніж минулого.
— В Україні щороку в межах Програми медичних гарантій (ПМГ) визначається перелік безоплатних медичних послуг, — розповідає Інна Іваненко, виконавча директорка фонду “Пацієнти України”. — Цього року ПМГ налічує 48 пакетів. Фактично йдеться про більшість базових послуг — від консультацій сімейного лікаря до складних операцій, пологів, лікування інсультів чи інфарктів. Пацієнт має розуміти, що держава вже сплатила за ці послуги у тих медзакладах, які мають договір з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) на відповідний пакет допомоги. Це можуть бути не лише державні чи комунальні лікарні, а й приватні.
У лікарнях можуть бути й платні послуги поза межами ПМГ. У такому випадку оплата відбувається офіційно через касу лікарні, а не напряму лікарю чи як “благодійний внесок”. Проблема в тому, що на практиці пацієнтам часто пропонують заплатити за те, що вже покривається державою. Наприклад, купити гарантовані ліки, оплатити витратні матеріали. Річ у тім, що багато людей просто не знають, що більшість необхідних послуг для них — безоплатні в межах ПМГ. А ще є психологічний фактор. Люди часто бояться відмовлятися платити, щоб не зіпсувати стосунки з лікарем. За останні 8 місяців тільки наша організація зафіксувала 47 звернень щодо вимагання неформальних платежів. Найчастіше звертаються родичі пацієнтів старшого віку.
Іноді буває пряме вимагання коштів, зокрема, коли йдеться про операції. Є теж вимоги придбати витратні матеріали, купити кришталик, протез суглоба чи стент, оплатити анестезію. Навіть розуміючи свої права, люди часто платять через свій страх за якість лікування і безпеку. Ще одна типова ситуація — це вимагання коштів за обстеження, як-от КТ чи МРТ. Пацієнтові у медзакладі кажуть, що воно безоплатне за направленням, але у черзі потрібно чекати декілька місяців. Платно ж можна організувати хоч завтра. І люди обирають платну послугу.
— Така дорога система, як медицина, не може бути безоплатною. В Україні вона лише декларативно безоплатна, — зауважує Костянтин Надутий, член правління Всеукраїнського лікарського товариства. — Чому ж у нас декларації не збігаються з реальністю? У 2018 році розпочалася медична реформа після набрання чинності закону №2168-VIII “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення”. Цим законом, зокрема, скасували необхідність економічно обгрунтовувати тарифи на медичні послуги й право надавачів цих послуг позиватися до суду через збитки внаслідок необгрунтованості тарифів. Тож НСЗУ каже, що тарифи адекватні, медичні заклади вдають, що їм цього достатньо, а пацієнти прикидаються, що вірять у гарантії, але мовчки компенсують різницю між тарифом і реальною вартістю медпослуг.
Відтак медична система фактично тримається, і це доведено, на грошах громадян і громад. Ще у 2019 році були дані Світового банку про те, що система охорони здоров’я України характеризувалася високим рівнем приватних витрат пацієнтів, що створювало значне фінансове навантаження на українців.
Тепер поліція займається зловживаннями у медзакладах. Виловлює лікарів, які за всіма законами вважаються злочинцями. Та чи йдеться про відновлення справедливості? Та ні. Так систему охорони здоров’я заганяють ще більше в тінь, що породжує вертикальні потоки. Впевнений, що вже хтось побіг “домовлятися”, аби їм простили.
— А який вихід?
● К. Надутий:
— Конституція України передбачає безоплатну медичну допомогу. Але як збалансувати бюджет охорони здоров’я і забезпечити дотримання конституційних гарантій? Це майже неможливо, та можна реалізувати за рахунок введення часткової співоплати. Для цього потрібно обрахувати реальну вартість послуг. Слід визначити категорії населення, які матимуть повністю безоплатний доступ до медичного обслуговування або з мінімальною співоплатою. До прикладу, пенсіонери, особи з інвалідністю, військові. Ті ж пацієнти, які не належать до таких категорій, мали б платити за частину вартості медичної послуги, а решту покривала б держава.
