Під завісу року народна артистка України неабияк активізувалася. Записує нові пісні в студії, виступає з концертами, знімає кліпи. Найсвіжіший — “За Парижем дощ”, що вже зібрав на ютубі понад 20 тисяч переглядів.
— Мені дуже болить, коли наші люди покидають Україну, — каже Світлана Білоножко. — Вони їдуть у пошуках кращого життя, і я нікого не засуджую. Тим більше тих, у кого маленькі діти. Проте ми залишаємося тут, на рідній землі. Вірячи у перемогу та щасливе майбутнє. Тож, коли мені запропонували пісню на цю актуальну тему, я вирішила виконати. До речі, її автор — одесит, який тепер також живе за кордоном, і написав “За Парижем дощ” з великої ностальгії.
— Не можна не відзначити, що в кліпі, який зняли до цієї пісні, ви маєте чудовий вигляд. Мабуть, перед зйомками сиділи на дієті?
— Я схудла більш як на десять кілограмів. (Усміхається). Зайва вага нікого не прикрашає. Тому, коли позбудешся її, усе “підтягується”. Ні, на дієту я не сідала, а просто зменшила кількість їжі у п’ять разів. Згадавши слова мами, яка була лікаркою й колись казала: “Донечко, оце бачиш свою долоньку? Стільки має бути твоя порція. Інакше можеш погладшати”. А й справді — скільки тому організмові треба?! Звісно, за своєю вагою треба стежити й не їсти відрами. (Сміється).
— Для багатьох це справжня проблема — повернутися після святкових застіль у звичну форму...
— Смачно поїсти на свята — це насправді не гріх. (Усміхається). Інша річ, що треба знати міру. Причому такий принцип корисний не тільки коли йдеться про харчування. На моє переконання, у житті в будь-якій справі треба знати міру. Це — найголовніше! Коли ж ми про це забуваємо, маємо потім не дуже добрі наслідки. От і все.
— Скажіть, у вас ялинка до якого числа стоїть удома?
— Майже до кінця січня. (Усміхається). Навіть коли вона вже підсохла, не хочеться виносити з хати таку красу. Завжди ставлю вдома натуральну ялинку. Звісно, шкода, що їх вирубують, але... Найбільше я люблю отой неповторний запах хвої. Він налаштовує на відповідний лад. Знаєте, іноді — особливо сьогодні — так хочеться свята!
— До регулярних повітряних тривог у столиці ви уже звикли?
— Це — тяжко. (Зітхає). Коли летить над твоєю головою, щоразу здригаєшся. Ми ще живемо за містом, біля Дніпра, і від води так усе відлунює! Ніби ти в епіцентрі того жаху... Нещодавно я навіть до лікарні потрапила. Знаєте, як це буває: організм після таких навантажень починає раптом “буксувати”. Ось і в мене стало боліти серце. Довелося звернутися до медиків... Ну, але тепер усе нормально. Я знову в строю. Побачимо, як буде далі.
— А як ваші павичі реагують на сирени?
— Я віддала їх у зоопарк. Думаю, там нашим павичам буде краще, адже вони потребують догляду. Я ж постійно в роз’їздах. Коли ми були вдвох, тоді можна було тримати і фазанів, і декоративних курочок, і голубів. Віталик ще хотів завести мініпіга — маленьку таку чорну свинку, але я не схвалила. (Усміхається). Тепер же довелося віддати те птаство в добрі руки. На додачу я подарувала мішки із зерном та кукурудзою, що в нас залишалися.
— 9 січня виповниться два роки, як немає Віталія Васильовича. Скажіть, час лікує?
— Поки що ні. Не знаю, може, треба більше часу. Звісно, я сумую за чоловіком. Він у нас був такий, знаєте, “кардан” чи “мотор”. Сильний, міцний, веселий, красивий, толковий. До речі, я підготувала нову пісню, присвячену Віталику. Не знаю, правда, чи встигну з прем’єрою до роковин. І з пам’ятником теж наразі затримка. Усе через вимкнення світла: майстри не можуть завершити роботу. Проте мені головне, щоб було якісно, а не швидко.
— Нині багато хто з ваших колег “товаришує” зі штучним інтелектом. А ви його використовуєте?
— У роботі — ні, але у побуті вже мала справу. Купила якось собі зарядну станцію, яку не вдавалося ніяк підключити. Прийшов син, переговорив з ШІ та з’ясував що, куди і як. (Усміхається). А так довелося б кудись телефонувати чи взагалі везти ту техніку. Тож це справді корисна річ, яка може полегшити нам життя. Проте мені не дуже подобається, що штучний інтелект “заходить” і на територію творчості. Без роботи можуть залишитися наші композитори, які днями й ночами шукають мелодію з семи нот... А тут поставив ШІ задачу — і готовий результат.
— 2026-й, як відомо, рік Коня. Чого нам чекати від гнідого?
— У новому році нам доведеться багато працювати. Тобто пахати, як той кінь. Роботи ж сьогодні чимало. В усіх сферах. Треба відновлювати те, що зруйновано війною. Зрештою, українці ніколи не сиділи на призьбі, попиваючи самогонку та курячи самокрутки. (Усміхається). Ми білимо хату, ремонтуємо тин, саджаємо город, заводимо корівку, збираємо молоко... Одне слово, трудимося, не покладаючи рук. І як би важко іноді не було, це робить нас сильнішими!
