У 2020 році Владислав Щиголь із міста Тетіїв, що на Київщині, підписав контракт із ЗСУ, щоб боронити рідну країну. Навіть після отриманих поранень знову рвався на фронт. У бійця було багато планів. Він придбав будинок, мріяв одружитися зі своєю коханою. Але не судилося...
“Влад зростав зі мною, молодшим братом та нині вже покійним вітчимом. Він умів жити, як кажуть, на повну, цінувати кожну мить і дарувати радість іншим. Після дев’ятого класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув професію маляра-штукатура. А закінчивши — займався ремонтами. У нього були золоті руки, клієнти дуже цінували сина, — каже мати бійця Людмила Лігава. — Досі не розумію, чому Влад захотів покинути все й присвятити життя армії, адже військових у нашій родині не було. П’ять років тому син підписав контракт із ЗСУ. Розпочав службу в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Брав участь у бойових діях на Донеччині, зокрема в районі Авдіївки”.
Після початку повномасштабного вторгнення командир автомобільного відділення Владислав Щиголь обороняв Бровари, що під Києвом. Опісля воював на сході й півдні України. Був нагороджений відзнаками “За вірність Батьківщині” та “За оборону Вугледара”, “Козацьким хрестом” III ступеня.
“Син і в розвідку ходив, і стрільцем та кулеметником добрим був, на танку їздив. Побратими казали, що не одного врятував у боях, ризикуючи своїм життям. Він завжди першим йшов у бій. У вересні 2024 року отримав важкі опіки під Вугледаром, декілька місяців лікувався, — провадить далі співрозмовниця. — Але на початку 2025- го знову повернувся у стрій. У травні Влад перевівся до 143-ї окремої механізованої бригади, де продовжив службу. Саме тоді ми востаннє бачились. Син казав, що як тільки приїде в серпні у відпустку, то зробить пропозицію коханій Анні. Декілька років тому він придбав машину, купив будинок, де прагнув облаштувати затишне сімейне гніздечко. Ми так чекали на весілля, а довелось розрізати коровай на цвинтарі”.
Відважний захисник поліг 2 липня цього року поблизу селища Амбарне на Харківщині.
“Я завжди переживала за сина. Та, мабуть, як і кожна мати. Не телефонує — і вже на серці тривога. Вранці того дня написала йому повідомлення, запитала, чи все добре, побажала надійного ангела-охоронця. Син сказав, що все гаразд... А через декілька годин, виконуючи бойове завдання, він підірвався на міні. Разом із ним загинуло ще двоє побратимів, — каже мати. — Влад був дуже світлою дитиною, зі щирою і доброю усмішкою, яка могла розвіяти будь-який смуток. Тепер у моєму серці залишився лише нестерпний біль”.
Родина воїна зареєструвала петицію з проханням удостоїти старшого солдата Владислава Щиголя почесного звання Герой України (посмертно).
Петиція про присвоєння звання “Герой України” (посмертно) Щиголю Владиславові Анатолійовичу
