Усміхнений, енергійний, добрий. Так про Валентина відгукуються друзі й знайомі. А батьки додають — він завжди захищав слабших і був борцем за справедливість.
Народився Валентин Новіцький і виріс у місті Красилові, що на Хмельниччині. “З дитинства син відвідував місцеву дитячо-юнацьку спортивну школу, брав участь у змаганнях з легкої атлетики, у турнірах з футболу, спартакіадах. Мав чимало дипломів і нагород, — каже батько воїна Руслан Новіцький. — Після дев’ятого класу син навчався у Красилівському професійному ліцеї, отримав диплом з відзнакою за фахом “слюсар-ремонтник та слюсар з ремонту автомобілів”. Відтак ще здобув спеціальність електрозварника автоматичних та напівавтоматичних машин III розряду. Але за фахом не працював. Щоб заробити на життя, подався у будівництво. А згодом відкрив власну справу — разом із командою виконував висотні роботи будь-якої складності. Залучив до неї й молодшого на чотири роки брата Владислава, якому передавав усі свої знання і вміння”.
За словами батька, у 2015 році Валентин одружився. Пара виховувала доньку Оксану, якій тепер дев’ять років. І хоч сімейне життя не склалось, він завжди підтримував зв’язок із дитиною, допомагав їй. Невдовзі зустрів Анну. У другому шлюбі на світ з’явилась Єва — татусева втіха. У листопаді 2024 року, коли подружжя чекало на народження сина, Валентина мобілізували.
“Син не ховався, казав, що боронити рідну землю — обов’язок кожного громадянина, — додає співрозмовник. — В армії Валентин дістав позивний, який у нього був ще зі шкільних років, — “Новік”. Спершу служив в одній з хмельницьких частин, а відтак — старшим стрільцем-оператором у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Після навчання вирушив на Покровський напрямок. Як розповідали згодом побратими, він був дуже відважний і самовідданий. Якось син виніс з поля бою пораненого друга, врятувавши йому життя. Вся ця спецоперація забрала три дні, було важко, вони мали здолати 17 кілометрів. І це через мінні поля. Але Валентин не міг покинути побратима. Потім сам лікувався, бо зазнав не однієї контузії”.
9 квітня минулого року Валентин Новіцький дістав важке поранення. Сталось це в районі села Богданівка, що неподалік Бахмуту. “Йому наклали турнікети, але в лікарню Дніпра змогли евакуювати лише через 18 годин, — додає батько. — Валентин втратив багато крові, медики ампутували ушкоджену уламками ногу. На жаль, 14 квітня він помер”. А через два тижні, 30 квітня, на світ з’явився синочок Ростислав, якого татко вже ніколи не візьме на руки...
Командування посмертно представило 29-річного захисника до нагороди — ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. “Майже щодня йдемо на кладовище, аби набутись із сином. Вкотре сказати, яким нестерпним стало життя без нього і як сильно ми за ним сумуємо, — ділиться Руслан Новіцький. — Вже минув рік, як не стало Валентина. Та час не лікує”.
