Рекорди в цій категорії вже ставили чоловіки й діти, але серед жінок це сталося вперше.
“До самісінького фіналу Карина виконувала присідання бездоганно, — розповідає Лана Вєтрова, керівниця Національного реєстру рекордів України. — Рекорди на витривалість — найскладніші. Але Карина хотіла зробити це в пам’ять про батька, і саме це дало їй потужну силу не здаватися”. Карина почала займатися легкою атлетикою ще в 4-му класі. У вінничанки вже чимало спортивних досягнень, зокрема й на чемпіонатах України.
“Приблизно півтора року тому я спізнилася на тренування. Тоді тренер сказав мені присісти 200 разів. Я це зробила — і навіть не втомилася, — згадує рекордсменка. — Сказала, що можу ще, і виконала 500, а згодом — 1000 присідань. Знайомі присідали по 50 — 100 разів, і наступного дня в них підвищувався тиск, а мене нічого не боліло. Тоді я подумала: мабуть, це моя особливість. Тож стала тренуватися. І якось за один підхід виконала 1200 разів, потім — 1500. А максимальна кількість була — 1800 присідань”.
Тоді Карина кинула собі виклик і вирішила присісти 2000 разів. “Я посилено тренувалася: коли інші роблять по 12 присідань за один підхід, у мене було 150 разів, — каже дівчина. — Стежила за харчуванням, рахувала калорії. Напередодні спроби поставити рекорд їла вже абсолютно все, щоб мати сили й енергію, відпочивала: гаряча ванна, спокій. А в суботу з новими силами, після розминки, почала присідати на рекорд”.
Карину прийшло підтримати чимало людей. “Я одразу взяла високий темп. Потім зрозуміла, що це занадто важко — і сповільнилася. Не вистачало кисню. Але зупинятися не могла — інакше рекорд просто не зарахували б, як і в разі технічних помилок, — пояснює. — Приміщення трохи провітрили, поряд поставили вентилятор — і в мене відкрилося друге дихання. Я розуміла: маю це зробити, бо рекорд хотіла присвятити батькові. І я це зробила — заради тата!”
Віталій Медведський був військовослужбовцем 57-ї окремої мотопіхотної бригади. “Для мене тато був прикладом справжнього чоловіка, — каже Карина. — На другий день після початку повномасштабного вторгнення він пішов до військкомату. Але йому було 51 — тоді його не взяли, мовляв, його час ще прийде. Тато дуже хотів долучитися до ЗСУ, мріяв, щоб його сім’я жила у вільній країні. І зрештою потрапив на службу — з п’ятого разу. Загинув 23 квітня 2023 року в селищі Хромове поблизу Бахмуту — саме там тривали запеклі бої під час битви за місто. Хочу, аби про мого тата-героя дізналося якомога більше людей”.
