Щоб побачити оцінки дитини або те, які дали завдання, доводиться переглядати рекламні відео. Деякі — ще й російською мовою. Пропустити їх неможливо. Іноді треба грати в якусь гру, аби відкрити потрібну інформацію в застосунку. А щоб не бачити реклами, слід заплатити 477 гривень на рік. Батьки, звісно ж, обурені. Бо чому мають платити?
Розробником “Єдиної школи” є міжнародна IT-компанія TATL Technology. Цікаво, що раніше цю платформу рекомендувало школам і батькам саме Міносвіти.
— Цифровізація освіти не має відбуватися у такий спосіб — порушуючи права дітей та батьків на безпечний і безперешкодний доступ до інформації, — вважає Олена Парфьонова, голова громадської організації “Батьки SOS”. — Неприпустимо, коли для перегляду оцінок чи домашнього завдання дитини батькам треба переглядати рекламу або взаємодіяти з ігровими механіками. Бо це означає, що платформа фактично монетизує доступ користувачів до освітнього контенту. Прибуток у такому випадку отримує насамперед розробник або власник сервісу. І тут постає серйозне етичне питання: чи можна перетворювати платформи з інформацією про навчання дітей на рекламний ресурс? Особливо з огляду на те, що користувачами таких сервісів також є неповнолітні.
— Чи нині електронні щоденники (журнали) обов’язкові у школах?
— Наказом МОН №707 затверджено Інструкцію з ведення ділової документації в закладах загальної середньої освіти в електронній формі. Тобто передбачено можливість вести у школах електронні журнали замість паперових. Але використання саме електронних не є обов’язковим, — каже Олена Урдей, начальниця управління освіти та інновацій, заступниця директора департаменту освіти і науки ЛОВА. — Педагогічна рада, у межах своєї автономії, самостійно обирає освітню інформаційну систему. Засновники закладів освіти можуть пропонувати школам переходити на цифровий формат ведення документації і визначену платформу. Скажімо, у Львові впроваджено єдину освітню інформаційну систему НІТ (“Навчання і технології”) — електронні щоденники та журнали — для всіх шкіл міста. До речі, Мінцифри та Міносвіти пропонують безоплатну державну альтернативу — цифрову екосистему “Мрія”, до якої під’єднано вже понад 2000 закладів освіти.
● О. Парфьонова:
— У деяких громадах, справді, централізовано рекомендують чи закуповують одну систему для всіх шкіл міста. Буває також, що школа самостійно обирає платформу та укладає договір із розробником сервісу. Усе залежить від того, чи передбачено фінансування з бюджету. Якщо закупівля здійснюється на бюджетні кошти, то проводяться публічні закупівлі відповідно до законодавства. Коли ж школа користується безплатною чи умовно безплатною версією сервісу, то це часто відбувається через прямі домовленості або приєднання до публічної оферти розробника.
Та зауважу: школа має право змінити платформу, якщо є скарги батьків, постають питання щодо безпеки даних або порушуються права учасників освітнього процесу. Але на практиці багато що залежить від умов договору, технічної інтеграції та рішень засновника закладу освіти або місцевого управління освіти. Саме тому сьогодні потрібні чіткі державні стандарти для освітніх цифрових платформ, які б унеможливлювали агресивну рекламу та комерціалізацію шкільного середовища.
