Сотні людей з різних куточків країни взяли участь у неймовірному мистецькому дійстві. Усе це відбулося в межах фестивалю “Поділля танцює”.
“Ідея популяризувати подільський танець і об’єднати колективи виникла у нас з дружиною — Лілією Качуринець. Ми обговорили її в дитячій танцювальній студії і вирішили втілити задум, — ділиться Сергій Качуринець, кандидат мистецтвознавства. — Цей танець походить із Польщі й пов’язаний із містом Краковом — звідси й назва. Водночас на Поділлі, де здавна проживає польська громада, танок набув місцевих особливостей. Зокрема, у селі Маліївці Кам’янець-Подільського району подільський балетмейстер зафіксував варіант такого танцю з місцевими елементами. Тож можна говорити про подільський краков’як”.
До дійства долучилися хореографічні ансамблі з Хмельниччини, Вінниччини, Рівненщини, Дніпропетровщини, Львівщини, Волині, Тернопільщини, Чернівеччини та Києва.
“Загалом приїхало 27 колективів, — мовить хореограф. — Були танцівники навіть із прифронтового Марганця, що на Дніпропетровщині. Учасники розповідали, що перед виїздом протягом трьох днів місто здригалося від інтенсивних ворожих атак. Люди не могли нормально тренуватися, але приїхали і танцювали разом з усіма. Різнобарв’я костюмів підкреслювало особливості кожного регіону. Атмосфера була неймовірна”.
Цікаво, що серед учасників був і колектив “Невгамовні пані 65+” з Хмельницького, а наймолодші танцівники мали лише 4 роки.
Фіксація рекорду відбувалася в парку. “Учасників шикували в групи по чотири особи — загалом ми нарахували 888 танцівників, — розповідає Павло Горішевський, експерт Національного реєстру рекордів України. — Після первинного підрахунку ці дані додатково перевірили разом із керівниками ансамблів — усі цифри підтвердилися. Далі всі вийшли на сценічний майданчик і разом виконали краков’як”.
Танець тривав три хвилини — це парний, веселий, активний номер. Глядачі були у захваті.
“Вибирали такі рухові комбінації, щоб усі могли легко і швидко їх вивчити. Разом із викладачами записали відео і надіслали колективам для вивчення. Підготовка забрала близько місяця, — згадує Сергій Качуринець. — Крім встановлення рекорду та концертної програми відбувався збір коштів на підтримку ЗСУ.
Хтось скаже, що такі заходи не на часі. Але, наприклад, в одній танцювальній студії четверо юних учасників втратили батьків на війні, є й ті, чиї рідні зникли безвісти. Тому важливо, щоб діти хоча б трохи відвертали думки від війни. Також ми хотіли показати, що незламні й живемо далі”.
