Головна мета реформи — справедливе підвищення грошового забезпечення військовим, зміна структури контрактів та покращення управлінських процесів. “Мінімальний рівень грошового забезпечення має бути не меншим ніж 30 тисяч гривень для тилових посад. Для бойових позицій — більшим у рази. Для українських командирів, бойових сержантів та офіцерів — достойний та відчутно підвищений рівень виплат”, — заявив Володимир Зеленський. Водночас глава держави повідомив про розробку спеціальних контрактів для піхотинців із виплатами в межах 250 — 400 тисяч гривень залежно від виконання бойових завдань. А також про поетапну демобілізацію, починаючи вже з цього року, та встановлення чітких термінів служби.
Тим часом Міністерство оборони розробляє механізми для усунення помилок, виявлених у роботі військово-лікарських комісій (ВЛК). Зміни спрямовані на те, щоб зробити процес оцінки придатності до служби точнішим і прозорішим, та підвищити якість мобілізаційного ресурсу. Аналітики давно говорять про потребу системних змін в армії. Інакше, кажуть вони, Україна може стикнутися із ризиком поразки, навіть попри дипломатичну підтримку партнерів.
— Це правда, — каже аеророзвідник, військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко. — Без системних змін у системі оборони держави ми програємо. Тому що у довготривалих війнах, а наша війна вже довготривала, головний фактор — внутрішня стабільність, а не якісь тактичні успіхи на фронті. Тобто в певний момент те, що відбувається на фронті, стає менш важливим, а важливішим є те, що всередині держави. І ми не можемо дозволити собі в довготривалій війні бути армією без держави. Під “армією без держави” я маю на увазі ситуацію, коли в тилу не працює правоохоронна система, коли фронт не отримує належного забезпечення і не функціонують базові механізми підтримки війська.
— Що передусім важливо змінити у війську?
— Підвищити фінансування піхоти, — наголошує Юрій Бутусов, військовослужбовець 13-ї бригади Національної гвардії України “Хартія”. — Збільшення виплат як мінімум до 250 тисяч на місяць, яке планують Міноборони та Генштаб, — це виправдане рішення. На нулі нині не так багато людей, вони мають бути забезпечені, як еліта. Вважаю, що певну суму — хоча б тисяч 100 на місяць — треба виділяти на кожного піхотинця на передовій, у кожен батальйон, щоб піхотні підрозділи могли забезпечити себе для виконання завдань усім потрібним. І було б доречно, щоб після виконання завдань у піхоті впродовж шести місяців людина мала право переводитись на будь-яку іншу посаду в своїй бригаді.
Для нас дуже важливо зменшити відплив досвідчених військових з армії. За кожен рік служби на бойових та штабних посадах на фронті воїни повинні отримувати премію від 400 тисяч гривень і додаткові два тижні відпустки на рік. Це вигідно для держави, бо відплив за небойовими причинами з армії співмірний з бойовими втратами.
Як на мене, доцільно було б запровадити Mission сontrol для кожного піхотинця — так, як працює Mission control (цифрова система управління безпілотниками у бойовій екосистемі DELTA. — Авт.) для кожного вильоту дрона. Це дозволить контролювати, скільки часу піхотинець на нулі, яке забезпечення йому доправляють безпілотниками, який у нього зв’язок, коли відбувається його ротація. Кожен випадок втрат і кожен випадок зниклих безвісти має бути зафіксований, і варто проводити перевірку за участі Генштабу та Міноборони. Командирів, які допускають системні невиправдані втрати особового складу, потрібно позбавляти права обіймати командні посади та переводити, незважаючи на звання, у піхотні підрозділи на рядові посади.
● І. Луценко:
— Так, фінансове забезпечення — один із головних факторів. Якщо його не покращити, то мотивація тих, хто вже вигорів у війську, буде на нулі. Адже коли захисники бачать, що цивільним, хай і не набагато, але підвищують зарплату, а їм ні, то почуваються непотрібними суспільству. Той рівень грошового забезпечення, який нині маємо в армії, дуже підважує її моральний дух.
— Нині серйозною проблемою у війську є брак людей. Як її розв’язати?
● Ю. Бутусов:
— Насамперед треба зменшити кількість випадків СЗЧ (самовільного залишення частини. — Авт.). І тут важливо вирішити питання з так званими добросовісними СЗЧ, до яких військові вдаються заради переведення до іншої частини. Як це зробити? Як варіант, можна дозволити будь-якому військовому після служби на бойових посадах протягом двох років автоматично переводитись на бойову посаду в іншу військову частину. Як наслідок, частини з кращим ставленням збиратимуть більше якісних бійців.
Ми розуміємо, що СЗЧ трапляються всюди. Але є військові частини з високим рівнем СЗЧ, а є зі значно нижчим, притім, що вони виконують однакові завдання. У частинах з показником СЗЧ, вищим за середній, потрібно проводити службові розслідування за участі Генштабу, Міноборони та військового омбудсмена — щоб з’ясувати, випадки самовільного залишення зумовлені неналежним ставленням командирів до підлеглих чи іншими організаційними проблемами.
Крім того, варто знизити вік мобілізації до 23 років винятково для поповнення молоддю підрозділів БпЛА. Якщо у підрозділах дронів з’являться люди віком 23 — 25 років, це значно підвищить живучість нашої піхоти та дозволить посилити перевагу України у високотехнологічному озброєнні. Контракт 18 — 24 треба змінити на контракт 18 — 22, але укладати його не на один рік, а хоча б на два. Якщо людина йде у піхоту добровільно, то вона повинна отримувати такі самі виплати — 1 мільйон премії — незалежно від свого віку.
● І. Луценко:
— Щоб стримати військових від втечі з армії, варто передбачити їм щоквартальні премії. Адже людина, посварившись безпосередньо зі своїм командиром, може ухвалити емоційне рішення піти в СЗЧ. Тоді вона подумає: “Через місяць у мене премія, я почекаю, потім вирішуватиму, що робити”. І за цей час, можливо, охолоне. Премія — це нормальна практика. У будь-якій компанії, що намагається втримати своїх працівників, вдаються до неї.
— Що слід змінити безпосередньо у мобілізаційному процесі?
● Ю. Бутусов:
— У нас до передової доходить у три-чотири рази менше людей, ніж мобілізують. Відповідальність за людину під час мобілізації фрагментована між різними структурами влади. Системи обліку дають багато помилок. Відстрочками та зняттям з обліку торгують корупціонери. Свій план з пошуку людей — у поліції, свій план — у ТЦК, і свій план — у навчальних центрів. Очевидно, що не можна покладати мобілізацію тільки на поліцію або тільки на ТЦК. Головні вигодонабувачі отримання поповнення — командири корпусів та бригад. Тому за кожною областю мають бути закріплені армійські корпуси та частини резерву головнокомандувача, які проводять мобілізаційні заходи спільно з поліцією та ТЦК. Це покращить контроль проти корупції, і кожен мобілізований буде потрапляти до військових, які дбатимуть про нього з першого кроку. А командири отримають планове поповнення і персональну відповідальність за своїх мобілізованих.
На мій погляд, треба активніше залучати до лав української армії іноземців. На планеті понад 8 мільярдів людей, третина з яких живе в зонах воєнних конфліктів або ж у країнах із критично низькими доходами. На жаль, ми не бачимо системної роботи щодо масового завезення іноземних бійців в Україну. За чотири місяці 2026-го до лав української армії залучено 500 іноземців, яких завезла одна частина — 2-й корпус “Хартії” за недержавні кошти волонтерського фонду. Насправді в “Хартії” черга на завезення — приблизно 1000 добровольців на місяць. Але отримати державне фінансування для того, щоб реалізувати трансфер цих людей, неможливо.
— Які ще зміни в армії украй важливі?
● І. Луценко:
— Cлід повернути в армію військову юстицію. Тому що на сьогодні солдат абсолютно незахищений у правовому сенсі. Він може скаржитися хіба що омбудсменові. Але омбудсмен — це лише про порушення прав людини, дуже вузька річ. За правопорядком в армії ніхто не стежить, крім безпосередньо самих командирів. Якщо вам видають неякісні дрони й командирові на цю проблему байдуже, то ви нічого не вдієте — ви не зможете поскаржитися до військової прокуратури. Командир — цар і Бог. Це неправильно. У жодній цивілізованій армії немає такого, щоб не було паралельного контролю.
— На жаль, наша армія за стилем управління дуже схожа на російську, — зазначає військовослужбовець ЗСУ, президент Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова Геннадій Друзенко. — У нас людей часто мобілізують з порушенням їхніх прав, неналежне ставлення спостерігаємо і у ТЦК, і у навчальних центрах. А далі багато залежить від підрозділу, до якого ти потрапляєш, — до тебе ставляться по-людськи або ти залишаєшся кріпаком. Подивіться розслідування про штурмові полки в українській армії — картина там не надто відрізняється від картини у російській армії. Єдине — форма інша. Як не дивно, у нас зазвичай ефективні підрозділи, які очолюють не кар’єрні військові, а люди, що прийшли до війська за покликом совісті з цивільної сфери — з бізнесу, науки й так далі. Так-от, що більше наша армія відрізнятиметься сутнісно (не лише прапором чи мовою) від російської, то більше шансів у нас виграти.
