Вже п’ятий рік він священник у Дулібах, що на Львівщині, а третій — працює тренером у спортзалі. Каже: захопився спортом під час навчання у духовній семінарії.
“На останньому курсі я навіть виступив на обласному чемпіонаті з бодибілдингу й здобув перше місце у своїй категорії”, — пригадує 48-річний Олег Кобель. І відразу ж додає, що з часом були й перерви у спорті. Та коли його вага перевищила 100 кілограмів, вирішив серйозно взятися за себе. Під час пандемії спортзали закрили, тож священник займався у залі, самотужки облаштованому в підвалі церкви в Стрию.
“У газеті дав оголошення, що прийму будь-який спортивний інвентар. Люди відгукнулися й передали гантелі, тренажери, навіть бігову доріжку й шведську стінку. Дещо докупив сам — і так з’явився невеликий спортзал, — зауважує. — За три місяці я скинув приблизно 20 кілограмів. Мабуть, спрацювала м’язова пам’ять — організм швидко “відгукнувся” на навантаження”.
Щоб повернути форму, отець Олег також багато ходив (понад 20 тисяч кроків щодня), грав у настільний теніс і переглянув раціон — відмовився від солодощів, газованих напоїв і швидких вуглеводів. “Пив більше води і чаю, майже вилучив борошняне, — розповідає священник. — Зробив акцент на білковій їжі (яйця, риба, м’ясо), овочах, крупах. Багато що готував сам, як-от протеїнове морозиво і батончики”.
Згодом Олег Кобель пройшов додаткові курси й отримав сертифікат. Відтоді ще й працює тренером у спортзалі. “Люблю ламати стереотипи. Займаюся як з дорослими, так і з дітьми. Зазвичай маю два-три тренування на день, але бувало й вісім занять, — каже душпастир. — Та завжди всім кажу: тренування — лише 20% успіху. Решта — це зміна харчування і добрий сон. Якось тренував школярку, то вона схудла майже на 20 кілограмів. Та найголовніше, що в дівчинки змінилося ставлення до себе. А один з парафіян, якого я мотивував порадами, схуд на 14 кілограмів. Радію таким успіхам. Бо коли людина починає дбати про своє тіло, дароване Богом, то стає продуктивнішою.
Як поєдную служіння у церкві й тренерство? Прокидаюся о восьмій. Молитва, збираюся — і до храму. О дев’ятій щодня — літургія. Потім сніданок і їду в спортзал. Там я майже кожного дня. Коли є підопічні — працюю з ними, якщо ні — тренуюся сам. Під час занять слухаю лекції зі Святого Письма, проходжу курси або дивлюся фільми. Декілька разів на тиждень граю у настільний теніс — інколи по три години. За одне тренування можна спалити до двох тисяч калорій. Цей спорт тримає серце в тонусі, розвиває реакцію і координацію.
Я постійно читаю, вчуся, стежу за дослідженнями, сучасними трендами — і щодо харчування, і щодо сну, і щодо тренувань. Буває, люди приходять не стільки потренуватися, скільки поговорити. Тож я для них і тренер, і психолог”.
Окрім того, Олег Кобель очолює відділ душпастирства спорту УГКЦ та організовує турніри серед священників з волейболу, мініфутболу, шахів, проводить ретрити за кордоном. Отець каже, що мріє взяти участь в офіційному турнірі з бодибілдингу. Цьогоріч одна з федерацій запропонувала йому виступити на змаганнях в Італії. “Втім, для багатьох священник на сцені у плавках досі виглядає незвично, і не всі вважають це справжнім спортом. Але, можливо, з часом ставлення зміниться”, — зауважує насамкінець співрозмовник.
