Любов Бойко — одна з тих, хто ставить перед собою конкретні цілі і обов’язково їх досягає. Буковинка підкорила чимало вершин, станцювала на ковзанах на найвисокогірнішому озері України — Бребенескулі. А в січні цього року провела сама в Карпатах, без світла і при -16, у дерев’яній хатині декілька днів.
“Любов до мандрів передалася мені від тата. Змалку я займалась спортивним орієнтуванням, пішим туризмом, цікавилась історією міст, архітектурою. Разом з тим, не любила шуму, більше до вподоби було насолоджуватись порожніми вуличками. Також я була членкинею Федерації альпінізму й піднімалася на безліч вершин. Свого часу працювала інструкторкою з лижного катання у Буковелі, але коли робота перетворилась на рутину, відмовилась від неї. Був час, коли водила в гори групи, але це теж перестало приносити задоволення, — розповідає 31-річна Любов Бойко. — Нині працюю із медіа, аналітикою та комунікаціями. Мандрую у різних форматах, але переважно це піші походи гірськими масивами, лижні та велоподорожі. Раніше часто мандрувала в компаніях, але потім подумала — а чом би не робити це самій? Бо ні від кого не залежиш. Збираєш речі, прокладаєш маршрут, вирішуєш питання з транспортом — і все. Спочатку були прості кількаденні маршрути. Відтак набагато масштабніші”.
За словами мандрівниці, вона підкорила чимало вершин, зокрема на Кавказі (Тетнульд, Лайла, Казбек), у Татрах і Румунських Карпатах. А також — відвідала понад три десятки країн.
“У горах ніколи не буває сумно. Одного дня там лютий мороз, а вже наступного — відлига. Жити в таких контрастах — справжня насолода. Найдовший солопохід — Туреччиною — тривав 90 днів. Я ночувала в наметі або на місцевих фермах, багато ходила пішки, їздила автостопом. Досвід отримала неймовірний, бо побачила країну, природу, пізнала людей, — зауважує Любов Бойко. — Давно мріяла побувати за полярним колом. Минулого року вдалось. Ба більше. Там я взяла участь у дуже екстремальних змаганнях — бігу, де треба було показати свою силу і витривалість. Так от. Я здолала 20 кілометрів по замерзлому руслу річки й отримала медаль.
А ще запам’яталась подорож до Іспанії, де проходила відомий маршрут Каміно-де-Сантьяго (шлях святого Якова. — Авт.). Обожнюю мандрувати й горами України. Це і Драгобрат, Буркут, Шпиці, Кукул, Говерла, Гринявський хребет, Альбин, Борсучина, Мармароси, Гаджина, Яловичора... Коли є спорядження, а головне — хороша погода, можу навіть заночувати на вершині Близниці. Захід сонця і світанок на високогір’ї — це неймовірна краса. Дуже подобаються мені Буковинські Карпати. Вони невисокі, але чудові, такі, знаєте, домашні. Саме тут я провела останні дні цієї зими й перші весняні. Спостерігала, як сніг сходить і з’являються перші квіти.
А ось у січні цього року, коли були люті морози й вимикали світло, я взяла наплічник, спальник, спорядження, харчі та пішла в гори. Мешкала у дерев’яній хатинці пастухів у Буковинських Карпатах. Усе замело тоді снігом, до найближчого населеного пункту було до восьми кілометрів. Палила пічку, бо в хаті було -16, готувала собі їжу, доводилося колоти дрова, носити воду з джерела. Це були незабутні емоції!”
Останні три роки буковинка веде відеоблог про мандри. Ідея зародилася, коли при плануванні мандрівки не змогла знайти потрібної інформації, тож вирішила ділитися нею з охочими. “На каналі вже близько сотні відео. Намагаюсь розвиватися як відеограф, ведуча, краєзнавець. Всю роботу над відео роблю сама — від планування мандрівки та зйомки до монтажу й фінального оформлення, — зазначає Любов Бойко. — Ділюсь з людьми інформацією про маршрути та регіони, аби допомогти їм спланувати свою подорож. У мандрівках відчуваю, що моє життя не минає марно. Адже основна наша цінність — час, а його не повернеш”.
