На жаль, через війну їй довелося виїхати з рідного міста. Нині жінка мешкає в одному із соціальних закладів на Кіровоградщині. Але свого захоплення не полишає.
“До повномасштабного вторгнення у містечку Білозерське, що неподалік Добропілля, проживало 14 тисяч мешканців. Коли фронт став невпинно наближатися й посилилися обстріли, люди почали звідти виїжджати. Покинула влітку обжиту затишну домівку й пані Людмила, яка до пенсії працювала в архівному відділі на пошті, — розповідає Любов Тертична, директорка територіального центру соціального обслуговування Надлацької сільської ради. — За словами пенсіонерки, комп’ютерними іграми вона захопилась 17 років тому, навчив онук. Починала з культової гри Counter-Strike. Потім почала записувати відео під час ігор, аби продемонструвати свою чудову тактику. Пані Людмила не раз зауважувала, що це хобі допомагало їй переживати самотність, адже жінка мешкала сама — дочка з родиною давно обжилася у столиці. Бабуся придбала собі якісні навушники, вебкамеру. І навіть місцевим хлопчакам давала поради щодо комп’ютерних ігор”.
Допомагали евакуйовуватись пенсіонерці з рідного містечка військові. Часу на збори було обмаль, тому Людмила Кулакова взяла із собою мінімум речей. Старенький комп’ютер довелося залишити вдома, тому дуже через це бідкалася.
“Спершу бабуся проживала у центрі соціальної адаптації людей з інвалідністю у Дніпрі. А восени потрапила до нас, — провадить далі Любов Тертична. — Жінка скаржилася на здоров’я — високий тиск, біль голови. Казала, що дуже сумує за рідним домом і улюбленими іграми. Нещодавно до нас завітали волонтери й розповіли, що розробники однієї з комп’ютерних українських ігор дізналися про бабусю, їх дуже зворушила її історія. Тож вирішили подарувати пенсіонерці ігровий ноутбук. Ви би бачили, як вона зраділа. Миттю про всі свої болячки забула. Ми навіть жартували, що найкращі ліки для неї не таблетки від тиску, а комп’ютерні ігри. Чесно кажучи, у нашому закладі ще не було таких унікальних бабусь. Але раді, що своїм оптимізмом і душевною молодістю пані Людмила “заряджає” інших. Ба більше. Вона вже привчає до ігор і своїх сусідок по кімнаті”.
Голова громади, де проживає нині бабуся, зізнається, що вона, без перебільшення, може дати фори й молодшим геймерам. “Пані Людмила знає все про відеокарти, серії процесорів, пам’ятає кожного героя тієї чи іншої гри, — з усмішкою розказує Руслан Садіков. — Вже не раз казав колегам із селищної ради, що вона, за потреби, може і їм допомогти налаштувати комп’ютери, бо чудово в них розбирається. Якось розговорилися з бабцею, то вона зауважила, що має ще одну велику мрію — якнайшвидше повернутися додому”.
