Учасники волонтерського хабу, який діє у Прилуцькому фаховому медичному коледжі, за останні чотири роки відправили понад 600 посилок військовим на передову й тим, хто проходить лікування. У передачах — все необхідне.
“Після повномасштабного вторгнення наш заклад призупинив роботу офлайн, але вже тоді ми, як і мільйони українців, донатили на армію. З вересня 2022 року повернулись у рідні аудиторії. Разом зі студентами й викладачами плели маскувальні “кікімори” (камуфляжні костюми) й сітки. Спершу працювали в коридорі, тоді перейшли до кабінету суспільних дисциплін. Потім взялись шити подушки для воїнів. Почали проводити ярмарки, а за виручені з них кошти закуповувати ліки, грілки, — розповідає директорка Прилуцького медичного коледжу Тетяна Котляр. — А вже із зими і до кінця квітня у нас активно кипить робота над окопними свічками, адже на сході вечори о цій порі ще доволі холодні. Технологія проста — спочатку картон нарізаємо на смужки, скручуємо ребристою стороною догори та вкладаємо у банку. Далі туди заливаємо розтоплені віск і парафін. За декілька годин свічки застигають. Вже передали бійцям понад 600 посилок. До кожної, окрім свічок, обов’язково кладемо смаколики, серветки, каву, чай. Найбільше запитів нині маємо з Харківщини. Але активно допомагаємо і 119-й бригаді з Чернігівщини”.
Директорка додає: до справи залучені не лише нинішні студенти й працівники закладу, але і його випускники. “Наприклад, 73-літня Тетяна Лимаренко закінчила медколедж 53 роки тому. Проте загорілася спільною ідеєю. За три роки вона передала на фронт понад 500 власноруч сплетених килимків. Вони теплі, бійці їх часто кладуть на сидіння у танки чи машини, — зауважує співрозмовниця. — А секретарка нашого коледжу Ольга Лазоренко в’яже шкарпетки для воїнів, щотижня по три-чотири пари. Взимку — з шерсті, на весну й літо — з тонших ниток.
Так, останніми місяцями волонтерити стало трохи складніше. Адже місто потерпає від російських атак. На початку квітня ворог вдарив по міській раді. Але, попри постійний терор, не можемо собі дозволити опустити руки. Радіємо, коли воїни під час відпусток приходять до нас у гості та особисто дякують за допомогу”.
