Не одне десятиліття він був обличчям українського кіно. Активно знімався не тільки вдома, а й за кордоном. Залишив по собі добру сотню фільмів, які і сьогодні не зникли з телеекранів. З нагоди дня народження Богдана Ступки згадуємо уславленого актора з тими, хто його добре знав.
Творча біографія майбутньої зірки, яка народилась 27 серпня 1941 року в Куликові поблизу Львова, бере початок у театрі імені М. Заньковецької. Саме тут Богдан Ступка закінчив студію і вперше вийшов на сцену. Цей дебют відбувся рівно 65 років тому — у виставі “Над блакитним Дунаєм”. Роль була невелика, але... Згодом актор “доріс” і до Річарда ІІІ.
Наступною сходинкою у кар’єрі Ступки став столичний театр імені І. Франка, куди він переїхав разом із режисером Сергієм Данченком. Тут галичанин зіграв 20 спектаклів, чимало з яких були знаковими. “Це і “Король Лір”, і “Кар’єра Артура Уї”, і “Легенда про Фауста”, і, звичайно ж, “Тев’є Тевель”, — каже народна артистка України Лариса Руснак. — Кожна його робота, на мій погляд, шедевральна. Він дуже глибоко заходив у матеріал і творив якусь свою реальність...”
Театр це, звісно, добре, але смак справжньої популярності Богдан Сильвестрович відчув, коли почав зніматися у кіно. Першою стрічкою став “Білий птах з чорною ознакою”, де він з’явився обіч Івана Миколайчука.
“Той був його однолітком і визнаною зіркою, а Ступку знали лише в рідному місті, — розповідає кінокритик Сергій Тримбач. — Це “муляло” Богдана Сильвестровича, який також хотів зніматися. Якось в одній із вистав Ступку побачив режисер Леонід Осика та порадив Юрію Іллєнку запросити його у цю стрічку. Вона стала однією з найкращих у фільмографії актора”.
Потім у доробку Богдана Сильвестровича з’явились не тільки українські проєкти, а й міжнародні. Йому пощастило працювати, наприклад, з двома польськими класиками — Кшиштофом Зануссі та Єжи Гоффманом. В останнього він зіграв у суперуспішній картині “Вогнем і мечем”. Актор приміряв на себе шапку гетьмана Богдана Хмельницького. І вона припала йому в сам раз!
Що цікаво, галичанин не вмів їздити верхи й навіть боявся коней. Кажуть, на якихось зйомках гнідий скинув його на землю. Тож Ступка відмовлявся потім сідати в сідло, вимагаючи запросити дублерів. Проте цього разу режисерові вдалося вмовити Богдана Сильвестровича і на екрані, коли гетьман гарцює, ми бачимо в кадрі Ступку. На відміну від іншого фільму — “Тарас Бульба”, де актор їздив на муляжі коня, встановленому на... квадроциклі.
Куди б не закидали знаменитого актора гастролі чи зйомки, він завжди знав, що вдома його чекає кохана дружина. І смачнішого холодця, ніж той, що готувала Лариса Семенівна, для нього не існувало. До речі, коли подружжя тільки-но перебралося до Києва й Богдан Сильвестрович днював і ночував у театрі, репетируючи “Украдене щастя”, вона носила йому обіди. Аби, не дай Боже, чоловік не ходив голодним.
Дружина зірки була балериною. Струнка, весела, симпатична. Як тут не закохаєшся?! Він же в молодості був схожий на французького актора Жерара Філіпа, за яким після фільму “Фанфан-тюльпан” зітхали всі дівчата. До того ж Ступка вирізнявся серед однолітків тим, що стежив за модою й стильно вбирався. Своїй звичці носити елегантні капелюхи не зраджував потім усе життя. Їх у зірки була справжня колекція.
А який характер мав Ступка? “У буденному спілкуванні він був легкий та іронічний, — пригадує Лариса Руснак. — Натомість коли розбирав чиюсь роботу, ставав дуже прискіпливим і вимогливим. Не давав послаблення ні в чому”. “Я би відзначив його почуття гумору, — каже Сергій Тримбач. — При кожній нашій зустрічі він розповідав анекдоти. Точніше — показував. І це перетворювалось на мінівиставу”.
Про гумор довелося забути (хіба що — чорний), коли в Богдана Сильвестровича виникли проблеми зі здоров’ям. “Свою останню виставу — це був “Тев’є Тевель” — грати йому було вже важко, — каже актор Ярослав Гуревич. — Проте він нікому не казав, що хворіє. Це стало відомо, коли після лікування у Німеччині Ступка ліг у “Феофанію” й одного разу зателефонував мені. До того я думав, що він десь знімається”.
Діагноз лікарів — онкологія — не залишав багато приводів для оптимізму, але родина намагалась не впадати у відчай. А щоб покращити настрій Богданові Сильвестровичу організовували... репетиції. Приходив режисер, долучалась актриса, вивозили Ступку на кріслі в парк і розігрували сцени майбутньої вистави. Під здивовані погляди інших пацієнтів та відвідувачів медзакладу.
У засвіти Ступка відійшов 22 липня 2012 року, долучившись до пантеону своїх видатних попередників. “Не сприйміть це за пафос, але він мав талант від Бога”, — каже Ярослав Гуревич. “У нього була неймовірна харизма”, — додає Сергій Тримбач. “Це була людина високого польоту, — підсумовує народна артистка України Галина Яблонська. — Таких тепер мало!”
