Більшу частину життя пан Микола прожив із радянським паспортом. А коли усе ж вирішив підтвердити своє право на українське громадянство, то з’ясувалося, що це доволі тернистий шлях.
70-річна Людмила Стичук, родичка та односельчанка пана Миколи, розповідає, що він усе життя прожив у селі Тупали Ковельського району. Хоча походить з багатодітної родини, у зрілі роки залишився сам, ніколи не був одружений.
“Життя в нього просте: або працює, або вдома дивиться телевізор, стежить за новинами, також відвідує молитовні зібрання за наших військових, — продовжує співрозмовниця. — Якщо хтось попросить про допомогу — Микола одразу йде: то дрова порубати, то картоплю зібрати, то гарбузи вибрати. Люди йому платять за роботу, дають їжу, інколи навіть одяг. Я теж допомагаю чим можу. Так і виживає... Загалом Микола дуже добрий. Він, до речі, не зловживає спиртним, недурний — просто бракує йому жіночої підтримки”.
Людмила Сергіївна допомагала родичеві з оформленням паспорта. “Якось кажу йому: ну як ти так без пенсії живеш, давай оформимо її. Нехай стаж лише 21 рік, але буде хоч якась стабільна копійка. А він признався: радянський паспорт втратив, нового немає. Добре, що мав хоч свідоцтво про народження і трудову книжку, — веде далі жінка. — То я взяла всі документи й поїхала в район. І тут з’ясувалося, що, наприклад, у свідоцтві про народження мати Миколина вказана як Любов, а в іншому документі — як Люба, тож вже через це було немало клопоту. А ще у 1998 році в паспортному столі в картотеці Миколу помилково зазначили як померлого! Тож у суді довелося його ще й “воскрешати”. Крім того, треба було довести, що Микола постійно мешкав у цьому селі. Ми навіть брали свідчення про це в сусідів”.
“Справді, для підтвердження українського громадянства треба було встановити факт постійного проживання чоловіка на території України на 24 серпня 1991 року, — пояснює речниця міграційної служби Волині Наталія Левчук. — У судовому порядку він це зробив, і орієнтовно за 10 місяців було ухвалено відповідне рішення суду”. А далі працівники міграційної служби оформили та видали панові Миколі паспорт громадянина України у формі ID-картки.
“Тепер треба отримати ідентифікаційний код, після цього зберемо всі належні документи й звертатимемося в Пенсійний фонд”, — зауважує Володимир Пиріг, староста села Тупали.
“Микола дуже гордиться новим паспортом. Завдяки цьому тепер на одного українця стало офіційно більше”, — констатує пані Людмила.
До речі, на Полтавщині жінка отримала український паспорт аж у 75 років. Пані Валентина все життя проживала на території України з паспортом громадянина колишнього СРСР, народила п’ятьох дітей та ніде офіційно не працювала. Звернутися до міграційної служби жінку вмовила онука, адже без документа бабуся не отримувала жодних виплат.
